У свої 12 років Кіра Обединська пережила чимало. Майже одразу після її народження померла мама. Батько, спортсмен, капітан збірної з водного поло Євген Обединський, виховував двох доньок сам. У Кіри був дуже тісний зв’язок з батьком, тому його смерть стала для неї важким випробуванням.
Коли почалися постійні обстріли Маріуполя, Кіра з батьком і його дівчиною Анною ховалася у квартирі. Періодично бігали до сусіднього будинку, бо там була піч і можна було погрітися або приготувати їжу. За водою тато ходив сам. Кіру з квартири не випускали. Лише один раз за весь цей час вона була на вулиці.
Мешканці будинку, в якому вони жили організували чергування, щоб під час бомбардування можна було швидко погасити пожежу. Кожні дві години чергувало двоє людей.
17 березня почався обстріл, це було чергування Євгена. Він з Анною був на балконі, коли в нього поцілили окупанти. Анна залишилася живою.
З того часу Кіра з нею знаходилися у підвалі. 25 березня маріупольці вирішили тікати з міста. Кіра взяла найдорожчу річ для неї – батьків мобільний телефон.
Втікачі, а з ними було ще п’ятеро дорослих і дітей, вирушили в небезпечну подорож. До них прибився великий собака.
Подружка Кіри зачепила розтяжку. Саме пес прийняв на себе всю силу вибуху і врятував людей. Та Кіра отримала поранення. Її обличчя було в крові. Дівчинку посадили у машину, що прямувала до окупованого Мангушу. Окупанти забрали Кіру і на швидкій відвезли її в Донецьк. Там в лікарні з її вуха дістали осколок міни.
Дідусь Кіри, що живе у Києві, дізнався, що онука жива і хотів її повернути додому. Та окупанти спочатку погрожували йому, що відправлять дівчинку до дитячого будинку в Росії.
Мама закрила сина своїм тілом: у Львові лікують дитину, яка дивом вціліла під обстріламиНа щастя, її вдалося визволити. Дідусь подолав неймовірний маршрут, аби врятувати онуку: з Києва поїздом до Польщі, звідти літаком до Туреччини, потім на Москву, потягом до остова і на машині у Донецьк.
Наразі дівчинка лікується в НДСЛ Охматдит у Києві. Тут про неї дбають. Вона не відпускає від себе дідуся, посміхається і не випускає з рук найбільший скарб – батьків мобільник. Це єдина річ, що нагадує їй про тата.
Джерело: НДСЛ Охматдит
Фото: НДСЛ Охматдит