Виїзні обстеження медики Центру дитячої кардіології та кардіохірургії розпочали на початку березня.
Через активні бойові дії їхні пацієнти – діти із вадами серця, не могли дістатися лікарні. Тож вирішили планові обстеження робити за їх межами. У машині швидкої допомоги розмістили переносне обладнання і почали роботу у столичних бомбосховищах, центрах для біженців.
А після звільнення Київської області поїхали у віддалені та постраждалі населені пункти. Профілактичні огляди проводять усім без винятку, адже це єдиний спосіб вчасно виявити проблеми із серцем.
-Усі діти хоча б раз, а взагалі раз на два-три роки повинні проходити огляд кардіолога. І це не тільки подивитися на електрокардіограмі, обов’язкове ультразвукове дослідження серця. Тільки так можна дізнатись про вроджену ваду, яка не має симптомів і не супроводжуються болем. Під час консультацій ми виявляли таких дітей, і батьки взагалі не знали, про цю проблему. Уже декілька пацієнтів ми прооперували, — розповідає завідувачка відділення рентгенангіографії та ендоваскулярної хірургії Центру дитячої кардіології та кардіохірургії Юлія Кузьменко.
У деокуповані села кардіологи виїжджають кількома бригадами, адже паралельно є змога обстежити не лише дітей, а й дорослих. Одне із останніх місць, де побували медики-волонтери — село Мусійки, що в Іванківському районі. Воно не зазнало серйозних руйнувань, але 350 місцевих мешканців відчули окупацію сповна. Повз населений пункт безперервно йшла військова техніка, над головами з Білорусі летіла уся авіація, снаряди падали на городи і дивом ніхто не постраждав. У селі росіяни мародерили та жили.
— Перші дні нас вони минали, а потім уже з Чорнобиля знайшли нашу дорогу. Тут ці колони йшли безкінечно. Виривали замки або обстрілювали зі зброї, щоб зайти в будинок, вікна виривали, вибивали двері і там забирали, що хотіли. І продукти, матраци, постіль, подушки. Вони за селом на городи виїжджали технікою своєю і звідси випускали снаряди, — розповідає староста села Валентина Резанова.
На щастя, місцева школа вціліла, у ній медики почали прийом. У класах підключили переносне обладнання, прогріли приміщення, парти стали кушетками для пацієнтів. Декільком десяткам місцевих зробили кардіограму, УЗД серця та провели консультацію. Медики оглянули 25 дітей.
— У кардіолога я була давно – років 3 тому, тому що у нас в Іванківській районній лікарні, а це за 30 кілометрів звідси, наскільки я знаю, немає лікаря-кардіолога. Там просто можуть зробити кардіограму, а уже розшифрувати, то потрібно їхати в Київ. Так що для мене дуже важливим було, щоб обстежив лікар. Дав правильну консультацію, призначив правильне лікування. Ми приймаємо те, що є під рукою – корвалол, валідол, а можливо, воно не підходить для такого стану, який на є, — розповідає місцева жителька Жанна Слиж.
Фельдшера у селі теж немає, кажуть люди. Його скоротили, тож щоб отримати допомогу, потрібно їхати у районний центр або чекати на швидку. Так що виїзна консультація у кардіолога для багатьох — спасіння. Це можливість пройти безкоштовне обстеження серця, особливо після пережитого стресу. А якщо у дітей знаходять ваду серця, медики пропонують подальше безкоштовне лікування у столиці.
— Ми проводимо скринінгове обстеження, дивимося, є патологія чи немає, і пояснюємо, що через два-три роки треба показатися у центрі. Дитячі операції та обстеження у нас безкоштовні до 18 років – пояснила Юлія Кузьменко.
Разом із кардіологами у команді також професійні психологи. Із 2014-го вони працювали із дітьми на Донбасі, тож добре знають, якої допомоги потребують ті, хто пережив обстріли та окупацію, пояснює голова благодійної організації Твої долоні Олександр Івашков.
— Це фахові клінічні антикризові психологи, як дитячі, так і підліткові з можливістю також працювати із дорослими. Робота психологів потребує систематичності, ми це розуміємо. Не просто раз приїхав, подивився, потрібна певна циклічність, наприклад, у Бородянці ми були уже двічі.
Волонтери застосовують десятки активностей, привезли із собою навіть тварин: морську свинку, хом’яка та кролика. Це допомагає дітям відкритись фахівцям і відпустити накопичений негатив, пояснюють психологи.
Про те, що болить, діти мало говорять, тому досить часто вдається побачити наболіле у листівках. Школяр Андрій Манейчик із пластиліну під час прийому у психолога зліпив бійця полку Азов. Пізніше розповів, троє його рідних опинились на війні. Один із них на початку березня загинув. Його дядько саме був у підрозділі Азову.
— Я зробив бійця полку Азов. Щоб дати нашим бійцям більше сили. Я дуже переживаю, бо мого дядька під Бучею вбили. Хочу, щоб вони берегли себе і щоб швидше була у нас перемога, — розповів Андрій Манейчик.
Чимало тутешніх дітей пережили окупацію, їхні батьки не змогли їх вивезти, бо це було уже небезпечно. Увесь місяць у селі було мало їжі, шляхи перекрили окупанти і облаштували блокпости. Але ніхто із місцевих не постраждав.
Люди приховували інформацію про сім’ї тих, хто воює, та про місцевих мисливців. Не розповіли окупантам і про старосту села, яка не покинула людей й відмовилась виїжджати. Усі документи із сільради мешканці вивезли та закопали у городах.
Медики-волонтери підрахували, що під час таких виїздів їм вдалось обстежити уже пів тисячі дітей, кількох прооперували. Але на цьому свою справу не завершують, на них ще чекають у багатьох деокупованих селах.