У середу, 29 травня 2024 року, під час ротації на Харківському напрямку загинула 25-річна парамедикиня Госпітальєрів Ірина Цибух з позивним “Чека”. Через три дні, 1 червня, їй би виповнилося 26.
Любила Україну і готова була за неї померти
Ірина була надзвичайною дівчиною, тому так багато людей відгукнулися на її загибель щирими словами співчуття і жалю.
“Хочу дітей. Хочу будинок. Хочу садити помідори… але війну закінчити найважливіше”, – якось сказала дівчина. І це пояснює, чому саме так вона розпорядилася своїм життям..
Ірина Цибух народилась у Львові, закінчила Національний університет Львівська політехніка, до лав добровольчого батальйону Госпітальєри долучилася в 2014-му, відбула кілька ротацій на передовій.
З 2017-го працювала в команді Суспільного. Готувала міжрегіональні спецефіри, втілювала грантові проєкти та знімала документальні фільми, була медіатренеркою у школах Донеччини та Луганщини.
Повномасштабне вторгнення застало дівчину на сході України, де 22 та 23 лютого у Покровську та Краматорську вона презентувала свій документальний фільм про дітей із віддалених сіл Донеччини й Луганщини, яким бракує інклюзії.
24 лютого презентація мала відбутися в Сіверськодонецьку, а наступного дня — в Києві.
Велика війна зруйнувала всі плани. Домівки героїв фільму були окуповані ворогом, а Ірина повернулася до лав добровольчого батальйону Госпітальєри.
Парамедикиня Чека забезпечувала евакуацію поранених бійців із найгарячіших місць і надавала домедичну допомогу.
Парамедикиня, сценарист, медіатренер
Скількох вона врятувала, ризикуючи власним життям, і не порахуєш. Крім того, Ірина регулярно надавала інформацію колегам-журналістам щодо роботи парамедиків та медиків у зоні бойових дій, інформувала про можливості навчання й підготовки добровольців для надання якісної домедичної допомоги. Не відмовлялася від інтерв’ю.
Рядки із них цитують у своїх дописах у соціальних мережах ті, хто перетинався з Чекою на фронті чи на тренінгах, і ті, хто лише чув про її героїзм, відданість Україні і нашій свободі.
“Треба працювати, бо я інакшого життя для себе не бачу. Щоб моїм загиблим побратимам не було за мене соромно”. Це слова Ірини Цибух з її інтерв’ю, яке вона дала 8 грудня 2023 року для видання Детектор медіа.
“Я захищаю свою країну й готова померти, щоб мати волю у своїй країні” – це з інтерв’ю ELLE Україна 30 липня 2022 року.
“Думаю, щоб уникати розуміння, що твоя участь у війні є обов’язковою – треба бути інфантильним ідіотом, і мені шкода тих цивільних людей, які вірять, що їх щось врятує від участі у цій війні”. Це – з видання Букви 8 жовтня 2023 року.
У листопаді 2023-го Ірина отримала відзнаку від президента України орден “За заслуги” III ступеня, у березні 2024 року стала лауреаткою премії “УП 100. Сила жінок”.
А в нещодавній програмі Станція Краматорськ Костянтина і Влади Ліберових вона сказала, що всередині давно прийняла той факт, що скоро загине на війні.
– Ірина багато в останній час говорила про необхідність меморіалізації військових. Тепер завдання нашої країни — зберегти пам’ять про неї, — написала госпітальєрка Катерина Галушка.
Джерело і фото: Госпілальєри