Лікар-психотерапевт, дитячий психіатр Олег Романчук розповів, як пройти через важку втрату близької людини без руйнівних наслідків для тіла і психіки.

Гостре горе

Гостре горе – це початкова реакція на втрату, часто інтенсивна і всеосяжна. Вона може включати щоденне бажання возз’єднатися з людиною, яку ми втратили, значний емоційний біль, відчуття нереальності того, що відбувається навколо.

Крім того, спостерігається багато фізичних реакцій – прискорене серцебиття, часте позіхання, запаморочення, затуманення свідомості, неконтрольовані сльози, безсоння, часті нав’язливі думки про померлу людину, труднощі з концентрацією уваги та пам’яттю. Усе це нормальні адаптаційні реакції в контексті горя.

Інтегроване горе

Інтегроване горе – це стабільна реакція після адаптації до втрати, коли ми відновлюємо можливість отримувати задоволення від життя. Це стійка залишкова форма горя, коли ми поступово усвідомлюємо реальність і сенс смерті та переносимо стосунки з людиною, що пішла, всередину себе.

Ускладнене горе

Ускладнене горе дуже схоже на гостре, проте воно може тривати роками без зменшення інтенсивності переживань і діагностується як психічний розлад. Його симптоми:

• регулярні спроби ігнорувати горе;
• заперечення або переписування того, що сталося;
• інтенсивний емоційний біль;
• заціпеніння.

Не думати про втрату — небезпечно

Олег Романчук пояснює, що коли ми хочемо захистити від болю себе та рідних, нам здається, наче ця дорога легша та безболісніша. Але заморозити біль – не означає зцілити біль. Уникаючи болю, ми себе дуже обмежуємо і втрачаємо стосунки з померлою людиною.

Дослідження підтверджують, що поведінка уникнення підвищує ймовірність депресії, ускладненого горя і проблем із фізичним здоров’ям.

Щоб інтегрувати траур, нам потрібно в нього увійти. Ми не можемо продовжувати жити в цій реальності, якщо не усвідомили втрату. Але, як зауважує психотерапевт, нам потрібно багато підтримки, тому що цей біль важко витримати самому.

Як підтримати того, хто проживає втрату

Перша справа – це бути поруч. І бути поруч не один день. Основне, що ми можемо сказати словами, – це “я співчуваю”. Все інше ми говоримо очима, дотиком і присутністю.

Ми часом думаємо, що є якісь слова, які можуть зробити так, що людині стане добре, біль мине, але таких слів немає.

Іноді ці слова – це так звані псевдовтіхи, вони тільки руйнують стосунки. Ми можемо підтримати практичною допомогою або запитати: як я можу тебе підтримати? Що я можу для тебе зробити?

Це справді непросто. Але розділяти біль – це один із найвищих проявів нашої людяності. І справжня дружба народжується, коли ми проходимо через випробування.

Ці важкі миті, коли ми були разом, іноді стають основою для дорослих стосунків, які є величезним скарбом на все життя.