Як працюють під ворожим вогнем українські медики. З чим їм доводиться стикатися. Хто вони, люди, яких наші воїни називають своїми янголами-охоронцями. Про це — у репортажі журналістів Фактів ICTV.
Саме від них залежить, чи вдасться врятувати пораненого бійця на передовій. Це — військові медики. Вони не мають права на помилку та на розгубленість. Хоча самим часто доводиться рятувати захисників під ворожим вогнем.
Але коли почалася велика війна, до такого напливу пацієнтів, кажуть, були не готові. Тому що і війна інша, і поранення інші. Більше поранених, інші травми і втрати.
— У нас у кожного є сумки для надання невідкладної медичної допомоги, в тому числі і ампули з препаратами. Вага такого рюкзака — 10 кг. А ще бронік, автомат й додаткова аптечка, — розповідає військова медсестра медичної роти Лоліта.
Дівчині лише двадцять два. На її рахунку десятки врятованих життів. У армію прийшла рік тому. Каже, що вибір робила свідомо. На цей крок зважилася після загибелі батька на фронті.
— Це війна далекобійної артилерії. Тому маємо велику кількість осколкових поранень. Осколок може потрапити в голову, а може тільки зачепити, — пояснює лікар медичної роти Віталій.
У цивільному житті Віталій — дитячий інфекціоніст. На війні вже вдруге. Бо добре розуміє: тут, на передовій, він буде корисніший, аніж удома. Хоча медики, як і самі армійці, теж під постійними обстрілами.
За його словами, кожен виїзд — це поїздка в невідомість. Поки не побачиш пораненого, завжди є тривога, особливо коли бачиш і чуєш емоції людини, якій дуже погано.
Їхнє завдання — швидко стабілізувати стан пораненого та доправити в госпіталь. Хоча до нього іноді доводиться прориватися крізь ворожий вогонь.
— Я вам скажу так по секрету — це гордість нашої окремої мотопіхотної бригади, те, що у нас в дорозі наразі ніхто не помер, — каже ординатор лікувального відділення медичної роти ОМпБр з позивним Скальд.
Попри чималий досвід, між виїздами вони постійно вдосконалюють свої навички, освоюють нові технології та прилади. Особливо зараз, коли все більше поранених втрачають ноги або руки.
Але кожен тут сподівається, що виїздів буде менше, а їхня допомога бійцям потрібна буде не фізична, а психологічна.