Реабілітаційний центр RECOVERY в Києві — один із національної мережі інноваційних центрів, яку заснували Віктор та Олена Пінчуки. Тут та в інших центрах поранені військові проходять тривалу реабілітацію, аби повернутися до життя.

Що прогрес у хлопців є, переконалася і сама засновниця Олена Пінчук.

 Михайло — один із пацієнтів київського центру. Він втратив ногу під час штурму Новобахмутівки. Хоча міг там і не бути, бо сам — інструктор.

Але, як каже, відпросився у комбата, щоб пустили на передову.

На підході до села росіяни накрили артилерією, залізом Михайлу перебило ногу, сам наклав джгут, а побратими евакуювали.

Зараз боєць відновлюється в київському реабілітаційному центрі RECOVERY, який запрацював місяць тому.

Каже, сюди приїхав на візку, але прогрес такий, що вже вільно ходить на милицях.

— Два тижні назад я лише намагався втавати, а тепер вже я каляску покинув, — говорить боєць.

Історії всіх бійців вражають волею до життя. Це — Ігор. Ішли на штурм Лимана Першого на Харківщині.

— Попав снаряд прямо в окоп нам, калібр був 120, або 150 чи навіть 155, і в метрі від нас стався вибух, — згадує Ігор.

В тому бою він  втратив двох побратимів — Президента і Джавра.

Ігоря після бою дивом знайшли наші розвідники серед замінованого лісу з затиснутою в руці гранатою.

— Годин вісім з гарнатою в руці пролежали з товаришем, вже замерзали. Я написав смс батькам, попрощався,аж раптом почув голоси, — розказує боєць.

Тепер Ігор тут на реабілітації, як і десятки інших хлопців.

Сучасне обладнання, увага медиків, професіональні команди реабілітологів, інклюзивні палати… На все це бійці заслужили, переконані засновники центру.

Олена Пінчук тисне руку кожному. І дякує кожному.

— Я відчуваю біль, я відчуваю захоплення, я відчуваю вдячність, велику вдячність цим неймовірним хлопцям, нашим героям, я захоплююся ними, — говорить Олена.

Олена особливо наголошує, що вони з чоловіком — Віктором Пінчуком зроблять усе, щоб поранені воїни якомога швидше повернулися до повноцінного життя.

Укиївському центрі планують щороку надавати допомогу 600-м військовим. А у всій мережі, яка запрацює, за рік реабілітацію проходитимуть понад 12 тисяч військових. Це той внесок у перемогу, який роблять засновники проекту.

Окрім сучасного обладнання, тут зібрали мультидисципліарну команду фахівців. Усі вони пройшли спеціальне навчання, а для кожного з бійців підбирають індивідуальний план із реабілітації. Адже саме перший період реабілітації дуже важливий.

— Наші фахівці намагаються максимально задіяти свої  знання, вміння, сучасне обладнання, щоб реабілітація була ефективною, — каже Ростислав Андрусенко, завідувач відділу.

Бійці і справді бачать ефект від реабілітації. І така позитивна динаміка надихає їх планувати своє майбутнє.

Михайло готується до протезування, не падає духом, бо має сина. Заради нього пішов на війну.

— А що, я мав дома сидіть? Щоб вони до мене прийшли? Я краще їх там зустріну. У мене є Україна, в мене є син, — твердо говорить Михайло.

Заради сина обіцяє стати на ноги. Бо сину потрібен батько.

— До війни я в футбол грав і знову буду грати, — обіцяє боєць.

Так і буде.