Як перейти від режиму виживання до бажання жити повноцінним звичним життям. Зрозуміло, з поправкою на важку ситуацію в країні. Про це і не тільки в консультації психолога і травмотерапевта Оксани Степанюк.
На початку активної фази війни психіка працювала в режимі виживання — природної реакції на небезпеку. Людина заморожує всі емоції, не плаче, іноді не відчуває болю. Це має також фізичні прояви — відсутність апетиту і поганий сон.
Однак психіка не може працювати в цьому режимі постійно. Це дуже енерговитратно для організму. Психіка перетравлює всі події і поступово повертає до звичного життя з поправкою на нові обставини.
Подібна ситуація виникає у людини, яка зламала ногу. Їй доводиться носити гіпс кілька місяців, але життя триває. Вона повинна організовувати побут так, щоб можна було жити з поправкою на травму. Те ж саме і під час війни. Якщо людина в умовно безпечному місці, вона повинна повернутися до життя, але з поправкою на ситуацію в країні.
Ознаки, що вказують на вихід з режиму виживання:
- виникають думки про майбутнє. На початку війни люди могли планувати лише на кілька годин. Зараз ті, хто живе або переїхав у відносно спокійне місце, можуть і хочуть планувати на кілька днів вперед;
- з’являються різні емоції. Коли людині потрібно вижити, вона відключає емоції і навіть частково сенсорне відчуття. Людина не до кінця відчуває біль. Але зазвичай через місяць у неї відбувається процес розморожування. Вона поступово починає переживати через дискомфорт у тілі або нарешті має можливість поплакати;
- сльози — це добре. Не потрібно заспокоювати людину або зупиняти. Це тягар, який нарешті можна зняти з себе. Однак причиною для сліз можуть бути непередбачувані речі. Наприклад, моя знайома довгий час жила в місті під окупацією. Вони не могли придбати корм для домашніх улюбленців. Після переїзду в інше місце вона зайшла в зоомагазин. На полиці побачила необхідний корм. У цей момент вона вперше за весь період війни розплакалася;
- кращий сон. Людина не відразу почне спати всю ніч. Спочатку збільшиться тривалість інтервалів сну. Він буде не поверхневим, а глибоким. Людина вже не буде зриватися серед ночі з бажанням бігти кудись;
- з’являється апетит. Стрес спочатку може викликати недоїдання, а потім переїдання. Однак згодом почуття голоду і апетиту врегулюються. Людина зможе чітко назвати, що їй хочеться з’їсти і коли.
Уявіть, що йдете довгим неосвітленим коридором. Робите крок і навколо запалюються лампочки. Так і з виходом з режиму виживання — ви робите крок і вам хочеться будувати майбутнє, ще один – виникає бажання, як завжди, випити кави вранці або піти на пробіжку. Так ви поступово відновлюєтеся і фізично, і психологічно.
Головне правило — не змушуйте себе і не прискорюйте процес адаптації. Перш ніж зробити щось, запитайте себе: ти дійсно цього хочеш? Інакше ви витратите більше сил, ніж отримаєте.
Якщо ви не готові повертатися до фізичної активності, не змушуйте себе. Ви не готові. Має з’явитися внутрішнє гаряче бажання одягнути форму й кросівки і піти на тренування.
Спробуйте почати з малого. Якщо до війни ви проходили 10 км щодня, то сьогодні пройдіться хоча б 1 км. Це вже ваша перемога. Наступного дня збільште дистанцію хоча б на 100 м.
Є психотерапевтична метафора: в стані переживань людина рухається в ритмі танцю – два кроки вперед, один – назад. Потрібно до всього звикати поступово, а організм вам сам буде вказувати дорогу. Якщо ви прокинулися вранці, захотіли каву з молоком і прогулянку в парку, дайте це собі.
Джерело: Психологічна підтримка