Як повернутися з евакуації до колег і друзів, які не виїжджали. Як дивитися їм в очі і спілкуватися. Адже кожному довелося робити складний життєвий вибір і тепер із ним уживатися.

Психологи відповідають Фактам ICTV на головні питання, які турбують українців під час війни, яка досі триває.

Як може проявлятися психологічна травма після окупації

– Важливо розуміти, що будь-які реакції є нормальними в цих обставинах. Людей іноді лякають ті відчуття чи реакції, які вони переживають або реакції близьких, – розповідає кризовий психолог, травмотерапевт Наталія Макієнко.

За її словами, емоції бувають дуже різні й дуже інтенсивні. Люди не сплять, у них проблеми з пам’яттю, з увагою, вони не можуть сконцентруватися. Будь-які реакції після місяця-півтора травматичних подій є нормальними, і це обов’язково потрібно знати.

Чи треба випитувати про пережите

На думку Наталії Макієнко, одні люди починають багато говорити, вони розповідають свої історії тим, хто перебуває поруч. Тоді це вже ризик для слухачів, бо може призвести до вторинної травматизації.

Одним важливо бути наодинці, іншим поряд із кимось. Якщо людина не розповідає, не варто запитувати, що там і як там. Людині потрібен час, щоб самій відновитися.

Як стабілізуватися, якщо ви в небезпеці чи відчуваєте небезпеку

– Треба звертати увагу людини на ті ресурси, які в неї є зараз. Якщо поруч є близькі родичі, це значить, що є підтримка, людина не сама, в неї є з ким поговорити, – каже психолог проєкту Психологічна підтримка українців Тетяна Подопригора.

За її словами, якщо в людини є робота, то це вже ресурс. Така людина може собі зарадити, зарадити дитині й родині. Тому шукаємо, на що людина опиралася у своєму довоєнному житті і що залишилося як опора, навіть якщо це просто здоров’я. Тобто гарне самопочуття – і ти вже не безпорадний.

Як прийняти те, що ти біженець

– Люди, коли їдуть з дому, беруть із собою не лише речі й документи, вони тягнуть із собою і, умовно кажучи, травму, всі тривоги, страхи разом переїжджають з ними, – каже Наталя Макієнко.

Вона додає, що серед людей часто є думка, що якщо ти поїхав, то ти менше любиш Україну, ти не такий патріот або боягуз. Це звинувачення, після якого й формується відчуття провини.

Крім того, є стереотип, що якщо ти виїхав з України, ти бідний. Але виявляється, що українці гарно вдягнені, навіть якщо речей лише один рюкзак.

І от їм пропонують вживані речі. Але людина ще не готова сприйняти, що вчора вона займала якусь високу посаду і мала досить пристойну зарплату, а сьогодні в неї вже нема нічого. Тобто цій людині теж потрібен час усвідомити це.

Вона ще не готова прийняти свій статус біженця, не готова прийняти допомогу. Найбільша помилка, коли цю допомогу пропонують людям, не даючи вибору: або ти береш, або іди звідси. Це дуже негативні явища, які викликають образи.

Важливо залишати право вибору: людина може відмовитися від допомоги, і це є нормальним, бо це її вибір.

Як врятувати свій моральний стан за кордоном (в іншому місті чи селі)

– Якщо людина виїхала і відчуває провину, шукаємо, що вона може зробити для своїх рідних, людей поряд, просто для дитини. Це вже багато, – радить Тетяна Подопригора.

Тобто опираємося на те, що людина може зробити, і відвертаємо увагу від того, що людина зробити не може. Якщо ви не можете забрати своїх рідних, то не треба на цьому концентрувати всю свою увагу.

Також допомагає рутина, якісь звичні речі, які ви робили завжди. А якщо сильно болить, то можна іти у волонтерство, допомагати біженцям. Навіть якщо це щось маленьке: година чергування на роздачі їжі, прибирання. Це для вас нескладно, але це насамперед вам і потрібно.

За словами Наталії Макієнко, коли людина переїхала, перше, що треба робити, це відновлювати по максимуму всі види діяльності, якими вона займалася в Україні. Якщо вона любила пекти пироги, то вона повинна щось зробити, щоб до цього долучитися, наблизитися. Або якщо вона любила висаджувати квіти, вона може займатися квітами в іншій країні.

Чим більше ми будемо займатися тим, що було до війни, тим швидше ми прийдемо до норми. І це стосується будь-чого: вишивання, малювання, готування їжі, догляду за дітьми, надання допомоги іншим.

Якщо ви повернулися, а все вже не так

– Людям, які повернулися, і в них все нормально з містом, будинком, сусідами, то їм набагато легше адаптуватися. Тому що все звичне залишилося, – каже психолог Тетяна Подопригора.

Якщо ж ви повертаєтеся в інше місто, чи до родичів, чи до чужих людей, то тут треба шукати точки опори. Що ти робив до того? Що ти вмієш робити? А що в тебе добре виходить? І по цих ниточках зрозуміти, на що людина може спиратися.

Як подолати сором і осуд, що ти поїхав

– Це складне питання. Є осуд, звинувачення, а людина як може себе виправдати? Чим? Не завдяки юристам же? Це звинувачення, яке передбачає неможливість виправдатися, – каже психолог Наталія Макієнко.

У тих людей, що поїхали, і в тих людей, що залишилися, були свої причини це зробити. В ситуації, коли йде дуже масований стрес, травматичний вплив, дуже важко приймати рішення. Той, хто в таких обставинах перебував, знає, про що йдеться: коли рішення треба приймати миттєво, а ти не знаєш наслідків такого рішення. Тому хтось залишається, а хтось їде.

В тих, хто поїхав, були свої причини, в тих, хто залишився, – свої. Але тут є один важливий момент: якщо людина виїхала, вона рятувала своє життя і рятувала життя свої дітей чи батьків. Це як місія, порятунок іншого життя. І в людей, які виїхали, це вдалося.

Коли ми змінюємо фокус уваги з того, що ти боягуз, на те, що ти рятував чиєсь життя, відбувається зовсім інше сприйняття. Тоді вже можна відверто говорити, що я поїхала, тому що в мене було саме так, я рятувала майбутнє своїх дітей чи майбутнє своїх рідних.