У Національній дитячій спеціалізованій лікарні Охматдит лікують від поранень матір та її 7-річну доньку. Вони намагалися вибратися з оточеного Ірпеня на автомобілі. Але на блокпосту рашисти відкрили стрілянину по мирних людях.
Посмотреть эту публикацию в Instagram
Наталя – корінна мешканка Ірпеня, за професією вона лікар-офтальмолог. Коли почалася війна, жінка забрала батьків з лікарні в Бучі. Ті не встигли завершити лікування від коронавірусу, як сім’ю накрило інше, більш страшне лихо.
Прочекавши кілька днів, вони вирішили евакуюватися з міста. Двома машинами родичі під’їхали до блокпоста росіян. Тут почалося найстрашніше: російські солдати почали розстрілювати авто мирних жителів з мінометів.
Від початку війни загинули 78, отримали поранення понад 100: як рашисти б’ють по українських дітяхМіна розірвалася в десяти метрах від машини, де знаходилася Наталя. Жінка і її 7-річна дочка Варя отримали важкі осколкові поранення, у них сильно постраждали ноги.
Маму з дівчинкою довезли до Ірпінського госпіталю. Там Наталя з Варею пробули три дні. Кажуть, що обстріли не вщухали ні на мить. Зрештою поранених вирішили евакуювати швидкою до Києва. Для порятунку був єдиний шлях – через зруйнований міст.
Там бійці ЗСУ перенесли Наталію на візку, а Варю солдат Сергій ніс прямо на руках. Дівчинка досі згадує свого рятівника дядька Сергія. Хлопець пообіцяв купити їй велосипед. Тепер Варя в Охматдиті і обов’язково повинна одужати.
За 14 днів війни медики клініки прооперували чимало пацієнтів, які отримали поранення під час війни.
У мами і дочки фахівці Охматдиту діагностували виражені пошкодження м’яких тканин стегон. Обом зробили операції і дістали осколки. У Наталії шматок скла застряг ще й у руці. Витягувати звідти його дуже ризиковано. Ймовірно, він залишиться з жінкою на все життя.
Літні батьки Наталії залишилися в Ірпені, де зараз немає зв’язку, електроенергії, води. Про їхню долю нічого невідомо. Жінка не стримує сліз: її тато 1937 року народження, пережив Другу світову. Але нинішню війну може не перенести.
Маленька Варя постійно лежить дуже сумна. Якщо запитати дівчинку, чого вона хоче, почуємо голос всієї України: найбільше хочу додому і щоб припинилася війна.
Джерело: Охматдит