Насилля у родині – травматичний досвід для жінок та дітей. Під час нього страждає їхнє психологічне та фізичне здоров’я. Адже завжди є істотний ризик інвалідизації, а інколи вони можуть втратити й життя.
Коли випадків домашнього насилля у нашій родині ще не було, одним із дзвоників стало те, що у пориві гніву мій чоловік чомусь жбурнув у нас із дитиною свій телефон. Я лежала на ліжку й годувала тримісячне немовля. Телефон поцілив йому у голову. Я була вражена, спантеличена та геть налякана. Завдяки гарній реакції рукою я змогла амортизувати падіння телефону, і він не нашкодив. Але налякана я була страшенно, як і дитина, яка заходилася від плачу у мене на руках.
Через роки стався іще один випадок домашнього насилля. Я не могла захистити себе, і все, про що тоді мріяла – втекти із дитиною від насилля. А після того, як агресор заспокоювався або втомлювався та йшов спати, приїздила поліція.
Слід пам’ятати: поліцейські мають дати вам припис про заборону спілкування. Зазвичай даний термін складає близько 10 днів. За цей час раджу замінити замки або зібрати речі та поїхати у безпечне місце. Наступним кроком мають бути відвідини лікарні, де вас та дитину ретельно обстежать. Бо у шоковому стані помітити деякі травми неможливо.
Найстрашніше, коли дитина декілька разів стає свідком. Вона плаче, вона кричить, вона страшенно налякана, вона у небезпеці. Діти до трьох років можуть і не запам’ятати фактичних подій, але на рівні емоційної пам’яті це однаково призведе до певної травматизації.
Тому варто звернутися до дитячого психолога і провести усі необхідні дослідження. А далі – рухатися згідно з його рекомендаціями, бо у кожному окремому випадку вони будуть повністю специфічні.
Тепер, попри те, що моя дитина уважна, грайлива, зацікавлена, активна у спілкуванні з мамою, вона не впізнає свого тата на фотографіях, боїться чоловіків та дуже важко звикає до сторонніх людей.
Для мене ж це становить певні складнощі, адже я не можу поки що ресоціалізуватися після декрету. Це буде певною травмою для дитини, яка досі не може ні на мить випустити маму із поля зору, і не може проводити час із іншими людьми, такими як няня або вихователька. Трохи комфортніше їй поруч із бабусею, але ненадовго.
Тому для дитини необхідно створити комфорт, відчуття дому, безпеку, щоб вона зростала, упевнена в тому, що захищена та кохана. Це ті параметри, які без допомоги спеціаліста може забезпечити мама.
А далі – робота із дитячим психологом. Бо фізичне насильство стосовно жінки у родині, у тому випадку, коли дитина стає свідком, зазвичай є ще й психологічним насиллям стосовно дитини. І діти страждають від нього не менше, аніж дорослі.
Важливо зазначити й наступний момент. Згідно із чинним законодавством, батьки рівновідповідальні за дитину, і кожен із них має однакові обов’язки.
Стаття 12 каже: Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров’я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов’язків відповідно до закону. У разі відмови від надання дитині необхідної медичної допомоги, якщо це загрожує її здоров’ю, батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність згідно з законом.
Тому, якщо ви пережили домашнє насилля і лишилися удвох з дитиною, а батько дитини не виконує зазначених зобов’язань, це вже є порушенням закону. Навіть якщо ви не розлучені, невиплата коштів на утримання дитини є параметром економічного насилля. Як і відмова у медичній допомозі.
Довести економічне насилля значно складніше, але ви маєте убезпечити себе, підписавши договір з адвокатом, і, як у випадку з психологом, отримати консультацію. І діяти згідно з порадами спеціалістів.
Детальніше про те, як врятуватися від домашнього насилля, читайте на Фактах ICTV.