“Хочу онука, схожого на сина”: невтішній матері біля ліжка помираючого воїна, не знають, що відповісти

новонароджений
Джерело: Unsplash

Цю історію написав на своїй сторінці у соціальній мережі Генеральний директор Дніпропетровської клінічної лікарні ім. Мечникова Сергій Риженко.

Вона не про лікування поранених воїнів, не про їхню стійкість і мужність, і не про майстерність і високий професіоналізм лікарів. Вона – про майбутнє багатьох вдів і матерів, які через юридичні невідповідності та розбіжності можуть залишитися самотніми.

Герої мусять жити не лише в пам’яті, але й у своїх дітях

У реанімації лікарні Мечникова лежить важкопоранений у голову воїн, він у комі.

Зараз дивляться

КТ показала вторинну ішемію головного мозку.

Нейрохірурги обережно, як кришталеву вазу, ще раз й ще обстежують поранення, боячись необережним рухом привести пацієнта до загибелі.

Прогноз, на жаль, невтішний – мозок помер. Мама гладить свого синочка по руці, не вірячи, що врятувати його неможливо.

Після пояснення наслідків поранення у мами і тата єдине прохання – дати можливість взяти пункцію сперми сина, щоб народилося нове життя – їхній рідний онук чи внучка.

Дівчина, з якою зустрічався їхній Микола (ім’я змінене), погоджується виносити та народити дитину.

Зібрали великий консиліум за участі юристів.

Питання забору біоматеріалу загиблих і досі в сірій юридичній зоні

Питання використання біоматеріалу в разі загибелі воїна було й залишається юридично сірою зоною.

У жодному законі не прописані ні дозволи, ні заборони.

Тому, зазвичай, під час кріоконсервації сперми клініки підписують якомога більше дозвільних документів: по-перше, матеріальну довіреність на дружину або конкретну партнерку, якій чоловік надає право скористатися його біоматеріалом. Паралельно в договорах визначають, хто саме може розпоряджатися біоматеріалом у разі втрати людиною дієздатності.

Остання спроба внормувати це питання прописана в законопроєкті від 30 січня 2024 року № 10448.

На цей документ посилаються і в Українській асоціації репродуктивної медицини.

Згідно з цим законом, біоматеріал мають зберігати три роки в разі загибелі власника.

Тут врахована остання воля померлого у вигляді уніфікованої заяви. Внесені й справді революційні зміни у процес визначення походження дитини, прибрана ганебна норма про утилізацію репродуктивних клітин військовослужбовців.

На жаль, у разі відсутності нотаріального документа про останню волю померлого забір біоматеріалу та його використання заборонено.

Сергій Риженко, який не раз стикався з цією проблемою, закликає законодавців внести в закон необхідні зміни, щоб усі матусі, усі жінки важкопоранених героїв мали право і змогу народити маленького українця та продовжити рід відважних воїнів.

Джерело: Сергій Риженко

Якщо ви побачили помилку в тексті, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Cntrl + Entr.
Знайшли помилку в тексті?
Помилка