Більш як три десятки спецпризначенців за підтримки артилерії намагаються відбити у ліску втрачені позиції. Це щільний стрілецький бій наших тероборонівців та російської військової еліти.
ЗСУ відбиваються від військової еліти ворога
26-річний дніпрянин Ілля каже – тримав напоготові гранату, бо їх було удвічі менше, аніж ворожих штурмовиків.
– Ми тримали одну гранату. Для себе. Якщо у полон будуть брати, краще підірватися, – говорить захисник.
Але наший бійцям вдалося відбитися.
– Потім ми побачили, що у них була дуже гарна форма. У всіх АК-12, у всіх був ПНВ, тепловізор, – розповідає Ілля, бойовий медик взводу 128 окремої бригади сил ТРО ЗСУ.
Військовий каже, що мобілізовані чи контрактники таке не носять.
Бойові медики
Ілля за освітою – технолог харчового виробництва, а на війні – бойовий медик. Раніше чоловік ніякої причетності до медицини не мав.
– Хіба що бабуся та мама – медики, – говорить чоловік.
Ілля розповідає – коли почалася війна, йому мама провела курс з першої домедичної допомоги. Також вона йому розповіла, які препарати можна колоти пораненим бійцям.
– Як правильно перев’язувати, багато чого. Мама мені справді дуже сильно допомогла, – зазначає бойовий медик.
Побратим Іллі – колишній мебляр, 41-річний Віталій. Так само – пішов добровольцем, опанував на курсах тактичну медицину.
Він каже, що передусім вони всі – солдати, бойова одиниця. Якщо немає поранених, то всі на передовій.
Ілля своїх перших 300-х – пам’ятає донині.
Віталій пригадує – перший його випадок був, коли витягував побратимів з-під мінометного обстрілу.
– Страху не було, нічого не було. Був поранений, був сектор евакуації, все, – згадує медик.
Бойові медики зауважують – вони аж ніяк не забобонні. Тож Ілля, згадуючи той бій зі спецпризначенцями, без остраху розповідає, куди поранили його побратима.
– У грудях осколок, у животі осколкове, та ще в одному місці осколкове. Ми йому наклали пластир, – ділиться він.
Хлопець каже – веде лік своїх поранених. В бою за життя – рахунок поки що на його користь.
– На моєму рахунку 32 300-х, а якщо бути точним – 33. Один із них загинув, це був мій найперший 300-й, усі інші – живі-здорові, – розповідає Ілля.
У Віталія – за ці місяці війни – їх удвічі більше. Бувало, каже, за запеклий бойовий день проходило до десятка поранених.
– Я потім наводжу справки, щоб дізнатися – живий-неживий. Так, були в мене ті, що не виживали, – розповідає бойовий медик.
Хлопці, що навчились миттю визначати, кому з поранених допомога потрібна найбільше, надавати її під обстрілами та ще й відбиватися від ворогів, після війни сподіваються залишитись у медицині.
Ілля мріє про хірургію, а Віталій спробує себе фельдшером на швидкій.
