П’ятеро працівників Рівненського фтизіопульмонологічного медичного центру приєдналися до сил оборони і стали на захист України. Лікар-хірург Олександр Колесніков – один з них. У лютому 2023 року виповнилося 25 років, як він присвятив свою професійну діяльність рідному Центру.
Про доблесного медика повідомили співробітники Центру громадського здоров’я МОЗ України.

– До лав ЗСУ був призваний за загальною мобілізацією у червні 2022 року. Поки що надаю допомогу пораненим як хірург, – розповідає Олександр.
Нині він – капітан медичної служби медичної роти окремої механізованої бригади, начальник стабілізаційного пункту.
Уже десять місяців зупинення кровотеч, відновлення дихання, фіксація переломів, видалення осколків і евакуація поранених військовослужбовців після стабілізації стану в тиловий госпіталь стали для Олександра звичайною справою.
Він зізнається, що ніяка книга або фільм не дають до кінця уявлення про те, що несе в собі страшне слово – війна.
– Думаю, що людина, яка пройшла горнило війни, назавжди залишиться цінителем простого мирного життя, простих щоденних звичок, простої радості спілкування з близькими. Війна вчить цінувати мир.
Нещодавно Олександр повернувся з Франції, де проходив стажування і зараз на базі медроти готує бойових медиків.
Рятуючи життя військовослужбовців, Олександр не забуває і про рідну фтизіатрію. Незважаючи на всі складнощі, з якими зіткнулася протитуберкульозна служба Рівненщини та України в цілому, лікар сподівається, що настане час і цей напрямок медицини отримає ще більше підтримки.
Медик солідарний зі своїми лікарями-колегами – широке поширення туберкульозу ще попереду.
– Війна не надає міцності імунітету громадянам держави, проти якої вона ведеться. Відповідно, при зниженні захисних сил організму піднімають голову інфекції, однією з яких є постійний супутник людства – туберкульоз, – говорить Олександр.
Лікар переконаний, що боротьба з туберкульозом – теж свого роду війна, тому що це захворювання – дуже сильний і підступний противник.
Вдома на Олександра чекають дружина і троє дітей, які дуже пишаються своїм батьком, переживають за нього і як можуть підтримують.
Фото: ЦГЗ