В Івано-Франківській обласній клінічній лікарні під час роботи міжнародної місії Face the Future пораненому зі складним дефектом щелепи щелепно-лицевий хірург із Хьюстона зробив унікальну операцію.
Як відновлювали розтрощену щелепу
– Ми взяли кістку зі стегна й зробили реконструкцію нижньої щелепи, щоб вона мала контакт з верхньою, – розповідає лікар зі США Террі Тейлор.
Зрештою саме ця операція допомогла пацієнту – він нарешті зміг жувати і навіть просто відкривати рота.
Внаслідок поранення, яке Василь Коржук дістав на Запорізькому напрямку, у бійця тероборони була повністю зруйнована нижня щелепа.
Чоловіка оперували в Запорізькій обласній клінічній лікарні. Поставили чотири титанові пластини і трахеостому.
Продовжили лікування в Дніпрі. Далі був Франківськ, Львів…
Пластини, на жаль, не прижилися. Їх довелося зняти.
– Мені було дуже тяжко жувати, щелепа зсунулася, зуби не сходилися, крім того, мені і язик зачепило, – розказує Василь.
Але він все ж вірив, знайдеться лікар, який зможе все виправити. Тож на міжнародну місію Face the Future, яка приїхала у Франківську обласну лікарню, покладав особливі надії. І не помилився.
Марія – його найкращий цілитель
Під час лікування із чоловіком поряд завжди була його дружина Марія. Жінка каже, що для неї важливо, щоб чоловік у найважчі хвилини відчував, наскільки вона його любить, який значущий він для сім’ї, для дітей.
– Коли чоловік був на передовій, ми завжди спілкувалися по відеозв’язку, – розповідає Марія.
Як заступав на бойове чергування, дружина обов’язково благословляла його, хоч би яка це була година доби.
Родина Коржуків з Верховини. У сім’ї троє діточок – усі дівчатка. Найстаршій Марічці – 14 років, середульшій Анні – 9, а найменшій Даринці – 6.
Василь пішов у тероборону одразу після повномасштабного вторгнення. А вже 25 квітня разом з побратимами їхав на схід. Воював на Запорізькому напрямку.
14 серпня минулого року він дістав осколкове поранення нижньої щелепи під час мінометного обстрілу. Українські військові тоді звільнили територію й утримували її.
Розповідає, що його, пораненого, побратим з Донеччини тягнув на собі 4 км. На жаль, його рятівник пізніше загинув.
Битися з ворогом, а не ховатися від нього
Марія каже, що діти все знають про тата – про його бойовий шлях, про поранення, про його побратимів.
– Цей час для мене був найважчий, час величезних переживань, великої віри. І великої молитви, – каже жінка.
І Василь, і Марія переконані, для перемоги потрібно бути єдиними, викоренити російський дух, битися з ворогом, а не ховатися від нього. І в усьому покладатися на Бога.
Повертають обличчя і віру в себе: хірурги з Канади та США допомагають у Франківську нашим пораненимДжерело і фото: Івано-Франківська обласна клінічна лікарня