Фахівці дають визначення поняттю самотності як емоційного стану, який характеризується відчуттям ізоляції, відірваності від інших людей і браком близьких стосунків.
Це складне й багатогранне почуття, яке виникає з різних причин і проявляється по-різному у кожної людини.
Можна почуватися самотньо наодинці, у натовпі, а можна й поруч із партнером. Власне, почуття, а не те, скільки людей нас оточує, робить самотніми.
Факти ICTV звернулися до клінічної психологині, сертифікованої психоаналітикині Європейської конфедерації психоаналітичних психотерапій Єлизавети Птиці з проханням прояснити, чи дійсно самотність – виключно негативний емоційний стан.
– Самотність завжди приходить як легкий протяг, а потім – як вітер, що вибиває вікна, – говорить Єлизавета Птиця.
Уявіть собі кімнату, де з кожної щілини повільно випаровується тепло. Вона не одразу стає холодною – спочатку здається просто трохи порожньою, потім тиша стає густішою, а тоді ти раптово помічаєш, що навіть власне дихання звучить голосніше, ніж зазвичай.
Якою буває самотність
Самотність – це не просто “когось немає поруч”. Вона буває різною.
Екзистенційна самотність – коли людина усвідомлює, що навіть у натовпі вона є окремим, незбагненним Всесвітом, який ніхто не зможе зрозуміти до кінця. Іноді така самотність відчувається як м’яка тінь, а іноді – як бездонна прірва.
Самотність після втрати – вона нагадує фантомний біль. Людина ще відчуває когось поряд, на рівні звички, інерції, пам’яті. Але якщо простягнути руку – там уже порожнеча.
Самотність відсутності резонансу – коли ти говориш, але ніхто не розуміє. Коли шукаєш очима споріднену душу, а натомість бачиш віддзеркалення чужих реалій, які не мають із тобою нічого спільного.
Самотність, яка лікує. Вона приходить не для того, щоб знищити, а щоб переформатувати свідомість. Це той момент, коли тиша перестає бути тягарем і починає ставати ґрунтом для нового.
Що робити із самотністю
– Якщо самотність неминуча, якщо вона – природний стан людини у певні періоди життя, то головне питання не в тому, як її уникнути, а що з нею робити, – говорить психологиня і дає п’ять порад.
Перше – перестати її соромитися.
Більшість людей бореться з самотністю так, ніби це щось патологічне.
Вони заповнюють простір шумом: вмикають телевізор, зависають у соціальних мережах, механічно споживають інформацію, аби тільки не залишитися наодинці із собою.
Але самотність, яку глушать, перетворюється на хронічну тривогу. Вона все одно залишається – просто маскується під втому, роздратування, безсоння.
Друге – використати самотність як зустріч із собою.
Самотність може бути лихом, а може стати шансом нарешті почути, що саме болить. Це точка, де можна зупинитися і відрефлексувати: що я хочу? Куди я йду?
Третє – вийти на контакт зі світом по-іншому.
Часто самотність – це не відсутність людей, а відсутність справжнього контакту.
– Спробуйте звертати увагу на мікровзаємодії: обміняйтеся усмішкою з продавцем у магазині, запитайте у знайомого “Як ти?” і вислухайте відповідь, – радить Птиця.
Це ті непомітні ниточки, які переплітають людину зі світом.
Четверте – використати час на творчість.
Справжня творчість завжди народжується з діалогу з собою. Не обов’язково писати книгу чи малювати картину – можна просто записати свої думки, спробувати нове хобі, змінити спосіб вираження своїх емоцій.
П’яте – сприймати самотність як ресурс і подарунок у вигляді часу.
Звучить дивно, але самотність створює умови для переоцінки цінностей. Коли зникає шум усіх і всього, що тебе оточує, людина може зосередитися на тому, що для неї справді важливо. На тому, хто вона.
Цей стан також допомагає розвинути внутрішню незалежність.
– Навчившись бути наодинці, людина більше не боїться залишитися без уваги інших. Вона зростає внутрішньо. Зміцнюється, – наголошує психологиня.
І тоді можна починати будувати відносини не з потреби заповнити порожнечу, а з бажання розділити своє життя із кимось справді значущим.
Самотність також може сприяти креативному прориву. Багато відкриттів і стартапів народжуються саме тоді, коли людина в усамітненні проходить через хаос думок і знаходить нові сенси.
Вона також допомагає навчитися справжньої близькості. Той, хто зрозумів і прийняв себе, краще розуміє інших.
Тиша, у якій можна почути власний голос
Це простір, у якому можна створити щось нове.
– Зрештою, найбільша пастка – не самотність. Найбільша пастка – це наповнене шумом життя, у якому немає місця ні для справжньої самотності, ні для справжньої близькості, – зазначає психологиня.
Самотність – це не буря, яка розбиває. Це вітер, що може перенести людину в нове місце, якщо навчитися приймати його, а не боротися з ним.
Єлизавета Птиця наголошує, іноді, щоб знайти себе, потрібно зникнути для всіх інших. Тільки коли людина справді наодинці, вона починає розуміти, що означає бути собою.
