В Луганській обласній дитячій лікарні, що розташована в Лисичанську, під час обстрілів лікували малечу підвалі, а медики буквально или на роботі.
– У операційній було сучасне обладнання від передових фірм світу, – розказав завідувач реанімаційним відділенням, лікар-анестезіолог із 30-річним стажем Михайло Олександрович. – Там осталася частка мого життя.
Лікарня 7 років тому переїхала у Лисичанськ після початку АТО. Повномасштабну агресію Росії 24 лютого лікар зустрів на роботі.
– Лікарня розташована в 30 км від лінії розмежування і ми вже почули вибухи, – розказав анестезіолог. – Спершу відчутних бойових дій не було, але у лікарні заздалегідь підготували підвали, медикаменти та запаслися дизель-генераторами. Ніхто з персоналу не покинув свої робочі місця.
Та вже за тиждень відносна тиша лишилась в минулому. Лисичанськ росіяни почали обстрілювати з реактивної артилерїі.
Та вже за тиждень відносна тиша лишилась в минулому. Лисичанськ росіяни почали обстрілювати з реактивної артилерїі.
Усі операційні у лікарні були на 5-му поверсі. Ризикувати життями малих пацієнтів та персоналу не стали. Увесь медзаклад фактично переїхав до підвальних приміщень. Лікарі ночували на роботі.
– Лікарня постійно перебувала під мінометними, артобстрілами Біля місяця ми вже працювали у підвалах. Працювали у нас генератори, що давало змогу надавати допомогу дітям.
На початку квітня в закладі, розрахованому на 150 пацієнтів залишалося двадцятеро. Більше дітей уже не приймали.
Не було електроенергії, були постійні обстріли та загроза медикам. Було прийняте рішення про поступову евакуацію цих дітей.
Михайло поїхав з Лисичанська з останнім пацієнтом лікарні на початку квітня. Того дня, згадує, росіяни так гатили по місту, що виїхати вдалося дивом.
Остання дитина була на штучній вентиляції легень. Коли ми узгодили час виїзду – якраз почався обстріл району, де розташований лікувальний заклад.
У лікарні на Дніпропетровщині пан Михайло нині працює звичайним дитячим анестезіологом. Каже, чи не щодня сюди привозять дітей, які постраждали від війни, – у вкрай важкому стані. Бачити це навіть йому, лікарю зі стажем, дуже боляче.
– Я розумію, що пережили ці батьки, і що пережили ці діти, коли вони розказують обставини, при яких вони отримали поранення та ушкодження, коли вони називають ці міста, які мені є дуже знайомі та близькі, – з болем говорить лікар.
Лікар каже – його колишні підлеглі нині роз’їхалися по всій країні. Та одного дня мріє знову їх зібрати разом у рідному лікарняному відділенні.