Часто до лікарів звертаються люди зі скаргами на якісь проблеми зі здоров’ям, а лікарі просто від них відмахуються. Це викликає обурення у пацієнтів і роздратування медиків.
Чому таке трапляється? З цим запитанням Факти ICTV звернулися до свого постійного експерта – лікарки Марини Єріної.
Отже, чи дійсно варто писати скаргу на неуважного лікаря, чи звинувачувати себе у перебільшеній підозрілості.
– До мене теж, трапляється, приходять такі пацієнти, – говорить лікарка.
За словами Єріної, декому доводиться розлого пояснювати, чому цей конкретний стан не варто лікувати ні пігулками, ні ін’єкціями. Та й взагалі лікувати. Усе з часом минеться.
– Отож, хвороби, що лікуються, діляться на ті, які ми можемо лікувати, і ті, які минають самі, – розказує Єріна.
Часто лікування полягає в тому, щоб не допустити ускладнень захворювання або зменшити його тривалість.
Це здебільшого стосується вірусних захворювань. Звісно, є противірусні препарати, але, якщо вони виявилися не ефективними, лікар призначає симптоматичне лікування, щоб не допустити критичного погіршення самопочуття.
– Можливо, єдине вірусне захворювання, яке сьогодні успішно лікують, це – вірусний гепатит С. Для цього використовують специфічні ліки і методики, – говорить Єріна.
А ось, приміром, шум у вухах (тинітус) ні пігулками, ні іншими лікарськими засобами не лікується. Іноді він проходить сам по собі, а іноді, на жаль, люди змушені жити з цією проблемою і звикати до неї.
– Кажу це своїм пацієнтам абсолютно відверто, – зізнається лікарка.
При грижі міжхребцевих дисків (звичайно, не критично великій) теж терапія не допоможе, хіба що, за потреби, зніме больові відчуття, але не вилікує проблему.
Синдром подразненого кишківника після загострення теж може зникнути без фармацевтичної допомоги.
При гіпотонії, якщо це не симптом якогось серйозного захворювання, теж не варто перевантажувати себе ліками.
Такі хворобливі стани можуть минати через деякий час самостійно, навіть якщо їх не лікувати.
Інколи після загострення вони набувають хронічної форми, і людина призвичаюється з ними жити. Звісно, за умови контролю свого загального здоров’я.
– Хоч би як зухвало це не звучало, але іноді на прийомах я вчу своїх пацієнтів методам немедикаментозної підтримки нормального самопочуття, – говорить Марина Єріна.
