Ексклюзив Актуально

Батькам розтерзаної собакою двомісячної дівчинки ми чесно сказали, що шансів немає – хірург Олег Годік

Батькам розтерзаної собакою двомісячної дівчинки ми чесно сказали, що шансів немає – хірург Олег Годік

18 вересня – Дня хірурга, який Україна відзначає кожну третю суботу вересня, Факти ICTV поспілкувалися з хірургом-трансплантологом НСДЛ Охматдит, доцентом кафедри дитячої хірургії НМУ імені О.О. Богомольця Олегом Годіком.

Будні українського хірурга – ексклюзивне інтерв'ю з Олегом Годіком Фото 1

Про високий рівень професіоналізму Олега Святославовича наші читачі вже мали можливість дізнатися, коли ми розповідали про унікальну трансплантацію нирок відразу трьом дітям, проведену в клініці Охматдиту. Маленькі пацієнти протягом двох-трьох років буквально жили в лікарні, оскільки потребували життєво необхідного гемодіалізу. Тепер вони повернулися до нормального, повноцінного дитячого життя: ходять до школи, спілкуються з друзями, їздять на відпочинок з батьками, мріють про майбутнє, яке у них тепер, після операції, є.

Зараз дивляться

І це – тільки одна з декількох десятків історій про життя, врятовані хірургом Годіком.

– Як починався шлях у професію?

– Почну із того, що мій батько – моряк за професією і за покликанням – дуже хотів, щоб я пішов його стопами. Але так склалося, що мене вабили дещо інші сфери.

У школі дуже любив біологію. Серйозно подумував про біологічний факультет. Але все ж таки зупинив вибір на медичному училищі. Власне, тут і прийшло розуміння, що хочу бути хірургом.

Одна викладачка привела мене в Охматдит, де я спершу підробляв санітаром. Після закінчення училища з червоним дипломом став медбратом у відділенні гнійно-септичної хірургії.

Потім був вступ до НМУ імені О. О. Богомольця. Приблизно з третього курсу деякий час пропрацював в Інституті серцево-судинної хірургії імені М.М. Амосова. Тобто як будь-який студент, який прийняв рішення пов’язати своє життя з хірургією, я хотів бути або кардіо-, або нейрохірургом. У той час я перечитав всі книги Миколи Амосова. Нескінченно захоплююся цією людиною. Його талантом, силою волі, цілеспрямованістю.

Але з Інституту Амосова незабаром повернувся знову в Охматдит, який здавався рідніше, тепліше. Там я і залишився після закінчення університету дитячим хірургом.

– Деякі хірурги, щоб розвинути супермоторику пальців, вчилися грати на піаніно і навіть починали вишивати. А як напрацьовували базові навички ви?

– У хірургію я потрапив ще у 17 років, і жадібно переймав усе, що було навколо. Практично жив у відділенні. Намагався потрапити на операції асистентом, нехай хоча б п’ятим або десятим, але, щоб мати можливість хоч щось зробити, побачити, почути, запитати.

Безумовно, професійні навички, і не тільки в хірургії, напрацьовуються лише з досвідом. Наприклад, хірургічні вузли я в’язав тижнями, доводячи цей процес до повного автоматизму.

– А були знакові люди у вашому професійному становленні? Такі, без яких не можна уявити, як би все склалося далі.

– Безумовно. Передусім це мої перші наставники Любов Миколаївна Єгорова, дитячий хірург, яка мене вчила, коли ще був студентом, і завідувач відділенням Олександр Олександрович Гришин.

А потім у моєму житті з’явилася людина, якій я дійсно зобов’язаний усіма моїми навичками і вміннями. Це професор кафедри дитячої хірургії НМУ імені О. О. Богомольця Олександр Глібович Дубровін. Він досі мене підтримує. У нас склалися близькі, теплі стосунки, яким вже більше 20 років. Я безмежно йому вдячний за підтримку, за мудрі поради, і не тільки в хірургії. Ось це дійсно, як ви сказали, знакова для мене людина.

– Були ситуації, коли доводилося приймати дуже непрості рішення, від яких в буквальному сенсі залежало життя пацієнта?

– Були, звичайно, і не раз. Але якщо говорити про най-най, то… Одна така історія трапилася 2012 року, якраз коли в Україні проходив чемпіонат Євро-2012.

В одну із клінік Печерська, це район у Києві, доправили у важкому стані двомісячну дитину, яку собака буквально всю розтерзала. Це був кінець робочого тижня, і я вже відпочивав на дачі. Але зателефонував колега, пояснив ситуацію, і я терміново виїхав.

На місці з’ясувалося, що все ще гірше, ніж уявлялося. Реаніматологи тягнули дитину з останніх сил. Дивлячись на все це, наважитися на операцію здавалося справжнім божевіллям. Потім ми зважили всі за та проти і почали готуватися до оперативного втручання.

Оскільки все відбувалося у відділенні нейрохірургії, умов для операцій на черевній порожнині не було жодних. Довелося оперувати в абдомінальній області нейрохірургічними інструментами.

Батькам ми чесно пояснили, що шансів немає. Операція тривала близько трьох годин. Довелося видалити селезінку, якось зшили печінку, з величезними труднощами врятували нирку. Вранці їхали з клініки з огидним відчуттям, що нічого у нас не вийшло.

Я повернувся на дачу, заснув. Прокинувся від того, що на мій телефон кулеметною чергою сипалися повідомлення про неприйняті дзвінки. Перша думка була – це, напевно, хочуть сказати, що для цієї дитини все уже закінчилося…

Передзвонюю в лікарню і не вірю власним вухам: дівчинка жива! Зриваюся, їду на місце, з колегами коригуємо терапію, стабілізуємо дитину, потім зв’язуємося з Охматдитом і викликаємо патрульну поліцію, яка забезпечила безперешкодний супровід містом. Адже рахунок йшов навіть не на години. Дякуючи патрульним до Охматдиту ми майже долетіли.

Зараз дівчинка ходить у третій клас. Чудова, весела, життєрадісна дитина. З цією сім’єю у нас склалися дружні, теплі стосунки. Ось це дійсно один із найсвітліших епізодів у моєму житті.

– Такий же, як коли з Охматдиту виписували діток, яким ви провели трансплантацію нирок і теж врятували тим самим життя?

– Трансплантація стала для мене наступним, дуже важливим кроком у професії. Зважитися на нього можна, тільки якщо є впевненість у власному досвіді, у своїх знаннях. І ще – розуміння, що ти хочеш йти далі, причому в абсолютно новому, раніше незнайомому напрямку. Тут, знову-таки, величезна подяка моєму вчителю Олександру Дубровіну, про якого я вже говорив. Спасибі клініці, яка в принципі не була готова, але все ж зважилася розвивати цей напрямок. На сьогодні ми зробили вже десять трансплантацій нирок за п’ять місяців. І це – лише початок.

В особі Олега Годіка Факти ICTV від щирого серця вітають усіх українських хірургів з їхнім професійним святом! Здоров’я вам, наші дорогі, благополуччя, удачі, подальших професійних досягнень і багато-багато вдячних пацієнтів!

Фото: Охматдит

Якщо ви побачили помилку в тексті, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Cntrl + Entr.
Знайшли помилку в тексті?
Помилка