Життя в окупації, 28 російських блокпостів, обстріли. Так родина кримських татар виїздила з окупованого Генічеська на Херсонщині. Задля безпеки усією великою родиною з маленькою дитиною виїхати не могли.
Ібрагім Зейтуллаєв втратив квартиру, готельний бізнес, який щойно відкрив, і мусив на новому місці, як і тисячі українців, починати життя з нуля. На Черкащину прийшов сімейним лікарем в один із центрів первинки, а згодом – очолив його.
– Біля моря життя одне, а життя тут – це взагалі інше. Але тут є свої плюси: ліс, свіже повітря, – каже Ібрагім.
Як виїхали з окупації
Ібрагім Зейтуллаєв вже вісім місяців як звикає до життя і природи на Черкащині. У Генічеську, де жив до приходу окупантів, стало нестерпно з перших годин, коли ті вдерлися до міста, розповідає.
– В шоці зразу були. Не зрозуміло, що буде далі. Тому що це окупація, це російські війська. Ми бачимо, як вони прийшли, з яким настроєм прийшли: захопити нас, забрати наші будинки, наші землі. Тому було страшно і не хотілося там лишатись ні години, – каже чоловік.
Одразу виїхати не вдалося, точились бої, а у чоловіка – маленька дитина і молодші брати. Родина мала знайти спосіб, як виїхати. Після двох тижнів в окупації таки вдалося вибратись з окупованого міста Ібрагіму з батьком, в травні – і решті членів сім’ї.
– Був дуже великий ризик. Ми виїжджали дуже довго, десь 12 годин. Було 28 російських постів, а коли були вже в буферній зоні, потрапили під обстріл, – згадує Ібрагім.
Тоді в колоні було 500 машин, дуже багато виїжджали з Маріуполя, з Бердянська. Коли чоловік побачив цих людей, вони всі вийшли з підвалів, чорні, машини розтрощені, люди дуже налякані були. Всі стояли в колоні, пропускали тільки по 50 машин за раз. Це вже було перед українським постом.
– Ми простояли десь кілька годин, і почався обстріл по нас. Снаряди падали, але нам сказали їхати не зупиняючись. Обстріл був дуже сильний. Машини постраждали, були загиблі. Наше авто теж постраждало, але, слава Богу, ми залишились живі. Тому ми і не ризикнули всі їхати на одній машині, – згадує чоловік.
За тиждень після того як чоловіки поїхали, до мами з братами окупанти прийшли з обшуками. А коли вся родина виїхала, ворог-мародер виніс все з квартири, а потім і її загарбав. Брата ж два тижні протримали в полоні, катували, але відпустили, він залишився живий.
Сімейний лікар на Черкащині
Родина спочатку виїхала на Західну Україну, потім – до Києва, де Ібрагім колись закінчив медичний університет і працював у швидкій допомозі. Але життя в столиці, а надто оренда квартири, змусили родину шукати інші місця. До того ж Ібрагім хотів працювати за спеціальністю – сімейним лікарем. Вакансію знайшов в одній з громад на Черкащині.
– Спільну мову з людьми одразу знайшов. Дуже сподобалось, люди тут дуже тепло зустріли, ніби я тут все життя прожив. Всі намагались мені допомогти, вислухати, завжди якось було тепло, – з посмішкою згадує Ібрагім Зейтуллаєв.
Тут працює з торішнього липня. Прийшов сімейним лікарем, а з жовтня вже очолює центр первинки. Але приймати людей не припинив. Центру підпорядковані вісім сіл, де живе 9,5 тис. людей. Сім ФАПів і одна амбулаторія.
– Дуже багато є питань, які треба вирішувати. Хочеться надавати тут послуги на найвищому рівні, щоб люди повністю були забезпечені ліками, могли робити всі необхідні аналізи, – каже чоловік.
Тут є єдиний дуже хороший стаціонар на дев’ять ліжок. І хороші лікарі, які розвиваються, їздять на різноманітні навчання, семінари. Адже, за словами Ібрагіма, якщо лікар не буде розвиватися, нічого не вийде, буде деградація.
– Ми виїжджаємо в села з виїзними оглядами людей, які самі не можуть дістатися амбулаторії, щоб вони відчули, що є лікарі, які можуть допомогти. Багато людей не знають, що можна отримати безкоштовні ліки за державною програмою. У нас чотири лікарі: два сімейних, педіатр і терапевт, п’ять медсестер і сім – ФАПівців-фельдшерів, – уточнює лікар.
Ібрагім повний сил, енергії і ідей, як розвивати і покращити медичне обслуговування в громаді. Нині шукає варіанти і спонсорів, щоб задіяти частину приміщення колишньої багатопрофільної лікарні, що зараз стоїть пусткою.
– Найболючіше для мене було, коли я побачив цей корпус. Я все роблю для того, щоб його знову запустити. Розумію, що знову багатопрофільна лікарня тут не працюватиме через малу кількість населення. Хотілося б щось нове відкрити. Я зараз шукаю інвесторів, спонсорів, щоб реалізувати цю мрію в майбутньому Будівля дуже хороша, велика, і дуже шкода, що вона простоює просто так, – каже чоловік.
Громада зацікавлена в таких фахівцях, як Ібрагім, каже керівник села. Сімейних лікарів тут бракує. Сільрада вирішила забезпечити родину лікаря відомчою квартирою, що в перспективі може стати його власністю.
Втратив житло в Криму і Генічеську
Чоловік сумує за домом на Херсонщині і Кримом, куди мріяв переїхати. Там родина почала зводити будинок. А 2014-го, коли РФ анексувала Крим, все згоріло, каже Ібрагім.
– Дуже боляче, тому що це найрідніше місце для мене, в нас родичі там живуть, хотілося б туди поїхати ще раз. Цього дуже бракує. Ми раніше їздили майже щовихідних, це всього 40 кілометрів від нас. Ти бачиш природу, цю всю красу Криму і все рідне, це нічим не можна замінити. Пустота в серці. Але будемо сподіватись, він повернеться, – каже Ібрагім.
Попри роз’ятрену рану і втрату житла і мирного життя на Херсонщині і в Криму, Ібрагім у 28 років, як і тисячі українців, починає життя з родиною з нуля у новому місці.
– Я не шкодую, що сюди приїхав, шкодую за тим, що втратив. Втративши свою хату, своє місце, це треба пережити, переварити, усвідомити це, що його немає. І немає куди повертатися, – каже лікар.
Живе зараз заради дітей, свого майбутнього, призвичаюється до нинішніх реалій, намагається знайти альтернативу тому, що було – заново звести тепле гніздечко, куди можна повернутися і знати, що це твоє і що тут ти в безпеці.
– Це основне. Тому й виїхали, щоб було майбутнє тільки в Україні. Ми тільки так бачимо свої майбутнє, – впевнено каже Ібрагім.
Під час окупації в підвалі розбитої лікарні травматолог Юрій рятував людей і допомагав народженню українцівФото автора