Хто такий фармацевт? Словники дають різні тлумачення: фармацевт – той, хто готує цілющі ліки, він же – аптекар (продає їх у аптеці), лікар (клінічний фармацевт, що опікується пацієнтом на стадії лікування в стаціонарі). Служитель панацеї, це теж про фармацевта.
Та у всіх визначеннях вказано, що це людина з вищою фармацевтичною освітою.
Трошки історії
Готувати фармацевтів на теренах України почали ще у 1805 році – на факультеті лікарських та медичних наук Харківського імператорського університету.
1921 року було створено окремий навчальний заклад – Харківський фармацевтичний інститут, який днями відсвяткував своє 100-річчя.
Як бачимо, українська фармація сформувалася давно і має свої традиції. Але світ не стоїть на місці, медицина та фармація вимагають нових знань, умінь та відповідальності.
Символ фармації – ступка і пестик. Саме ці пристосування були головними у роботі фармацевтів минулого. У ступках товкли речовини, з яких потім готували цілюще зілля або порошки, мазі.
Сучасним фармацевтам ці предмети майже не потрібні, адже фармацевтична промисловість виготовляє ліки за найсучаснішими технологіями. Тож більшість випускників фармацевтичних навчальних закладів ідуть працювати не в аптечні лабораторії, що залишилися тільки у державних аптеках, а до аптечних магазинів.
Хоча й там вони мають бути консультантами пацієнтів і лікарів. Так-так, лікарі теж можуть звертатися до фармацевтів за консультацією, а ті можуть зв’язуватися із лікарями, коли виникають питання щодо рецепту.
Клінічна фармація
Саме ці взаємовідносини між лікарем, фармацевтом і пацієнтом сприяли виникненню такої спеціальності, як клінічна фармація.
У США та Канаді це сталося ще 30 років тому. Далі процес прийшов до Європи. І понад 20 років – в Україні. Підготовка фахівців за спеціальністю клінічна фармація була започаткована у Національному фармацевтичному університеті, а в Національному медичному університеті ім. О.О. Богомольця відкрито фармацевтичний факультет.
Хто ж такий клінічний фармацевт і чим він займається, яка його роль у лікувальному процесі, Фактам ICTV розповів завідувач кафедри клінічної фармакології та клінічної фармації Національного медичного університету імені О.О.Богомольця, д.м.н., професор Микола Хайтович.
– Клінічний фармаколог – лікар, який має знання і навички персоналізованої фармакотерапії, – розповів Микола Хайтович. – Він не лише використовує протоколи лікування, а й враховує індивідуальні особливості пацієнта, такі як супутні захворювання внутрішніх органів, зокрема печінки та нирок, оскільки порушення їхньої функції суттєво впливає на виведення лікарських засобів із організму.
Клінічний фармаколог враховує взаємодію лікарських засобів. У наш час поліфармація – тобто використання п’яти та більше ліків на курс лікування – є надзвичайно важливою проблемою.
Інколи – особливо у пацієнтів похилого віку, які мають букет захворювань – це необхідна умова лікування.
Однак лише правильне поєднання різних лікарських засобів, які можуть бути призначені різними лікарями або й самим пацієнтом, може дати потрібний лікувальний ефект.
Ці взаємодії різних ліків, деяких продуктів харчування або алкоголю та ліків добре знають клінічні фармакологи та клінічні фармацевти. Вони також володіють практичними основами фармакогенетики, тобто можуть порекомендувати визначити поліморфізми генів, від яких залежить ефективність та безпека лікарських засобів.
Фахова підготовка в Україні
В Україні відсутній лікарський фах – клінічний фармаколог, але є підготовка клінічних провізорів в університетах, і вони можуть працювати у клініці, забезпечуючи персоналізацію застосування лікарських засобів.
– Рівень підготовки клінічних провізорів в Україні достатньо високий, – констатує професор. – Навчаючись в університеті, майбутній провізор складає ліцензійні іспити КРОК-1 після третього курсу, КРОК- 2 після п’ятого курсу, навчається в інтернатурі і складає після неї іспит КРОК-3. Лише після цього починає працювати за фахом загальним чи клінічним провізором.
Якщо порівняти підготовку з клінічної фармації лікарів і провізорів, побачимо, що майбутній лікар має на вивчення дисципліни Клінічна фармакологія лише 20 навчальних годин, тоді як майбутній провізор – 150.
Однак при цьому 75% лікарів в Україні не звертаються до провізорів чи фармацевтів з метою оптимізувати фармакотерапію.
Ось тут і криється одна з багатьох причин неефективності лікування. Тому що часто не враховується, що деякі ліки прискорюють виведення інших лікарських засобів із організму (протисудомні, наприклад).
Є ліки, які, навпаки, гальмують процес перетворення інших лікарських засобів на неактивні речовини, і цим самим спричиняють підвищення їхньої концентрації у крові та виникнення побічних несприятливих ефектів. Зокрема протигрибкові та противірусні препарати, а також деякі антибіотики та антисекреторні препарати можуть спричиняти накопичення в організмі серцево-судинних засобів, що дає побічні ефекти.
Загальносвітова проблема
Ліки мають не лише корисні очікувані ефекти, але можуть спричиняти й токсичну дію. Встановлено, що побічні реакції на лікарські засоби є причиною практично кожної п’ятої смерті у стаціонарі високого рівня.
Всесвітня організація охорони здоров’я визнала, що щорічно внаслідок помилок із застосуванням лікарських засобів витрачається близько $42 млрд. Що складає 1% витрат на охорону здоров’я.
Це змусило дати старт у 2017 році кампанії Ліки без шкоди, основна мета якої – за п’ять років зменшити удвічі шкоду, що завдає неправильне призначення лікарських засобів.
За кордоном клінічні фармакологи забезпечують проведення дослідження лікарських засобів, а клінічні фармацевти – здійснюють фармацевтичну опіку. Тобто консультують пацієнтів і лікарів щодо питань ефективності та безпеки фармакотерапії.
Наприклад, у онкологічних клініках клінічні фармацевти дають поради щодо зменшення побічних проявів хіміотерапії. Доведено, що якщо пацієнта із цукровим діабетом проконсультує клінічний провізор – контроль цукру в крові покращується.
– У наших клініках фармацевти – рідкість, – нарікає Микола Хайтович. – Це через те, що зарплати в лікарнях у фахівців з охорони здоров’я в рази менші, аніж в аптеках. Та й головні лікарі не переймаються їхньою відсутністю.
Тому що, згідно із наказом МОЗ №529 від 2009 року, клінічного провізора можна замінити людиною з вищою медичною освітою. От і замінюють.
На жаль, спеціалісти, що йдуть працювати до аптек, там інколи не лише консультують пацієнтів, як індивідуально обрати кращий препарат, а ще й рекомендують їм дорожчий, хоча діюча речовина у них та сама, що і в дешевому, а різниця – лише у виробнику, упаковці та ціні.
Насправді ж ціна, яку може заплатити пацієнт, іноді дуже висока – здоров’я.