З трьох німецьких центрів гемодіалізу в Україні два перебувають у гарячих точках – Харків та Чернігів. Деякий час в них не було електрики та водопостачання, без яких гемодіаліз неможливий. Як працювали центри у пеклі та куди евакуювали своїх пацієнтів?
Андрій Тихоміров з Харкова розповів, що переїхав до Черкас, аби врятуватися від російських обстрілів і щоб вижити. Чоловікові тричі на тиждень потрібен гемодіаліз. Але через постійні ракетні та бомбові удари ворога діставатися зі свого мікрорайону до клініки було ризиковано.
– Я на Салтівці живу, – розповів Андрій Тихоміров. -Обстрілювали сильно, у мене скло повилітало у квартирі. Потрібно було їхати. Переживали, звісно. Від цього життя залежить.
Перші три тижні повномасштабного російського вторгнення клініка у Харкові працювала навіть під обстрілами. Задля безпеки хворих довелося лишати там на ніч. Але коли стало геть нестерпно, пацієнтів евакуювали до Львова. Укрзалізниця виділила окремий вагон у потязі.
У Чернігові, де теж працює такий центр, ситуація була в рази складнішою. Місто опинилося практично в облозі. Зелених коридорів не було.
Пацієнти отримували процедуру в облаштованому підвалі під будівлею клініки, там разом із персоналом і їхніми родинами жили понад 70 людей.
– Останній тиждень до евакуації не було світла і води і наші пацієнти опинилися на межі виживання, – розповів медичний директор ТОВ Фрезеніус Медикал Кер Україна Володимир Новаковський. – Тому що півтора-два тижні вони без діалізу не можуть існувати, помирають.
Тоді з допомогою обласної влади і волонтерів таки вдалося організувати транспорт і, попри небезпеку, манівцями вивезти людей до Києва. Ця дорога життя у 140 км тривала понад дев’ять годин.
Наступного дня цей шлях ворог щільно обстріляв, але пацієнти з родинами вже були в безпеці,- у Черкасах.
– Довелося дуже швидко вирішувати, приймати рішення в таких умовах, тому що це процедура, без якої пацієнти жити не можуть, – зазначила лікар-нефролог Таїсія Ткаченко.
Працювати тоді персоналу в цьому центрі довелося в три зміни і без вихідних. Через комендантську годину тривалість процедури доводилось скорочувати. До 24 лютого в клініці обслуговували з півтори сотні пацієнтів. З евакуйованими додалася ще сотня. Але допомогли всім.
– Нам привезли нові апарати, ми відкривали нові зали там, де раніше не були задіяні, – продовжила розповідь Ткаченко. – Взагалі в нас клініка на 240 людей, але ми лікували навіть більше.
Для пацієнтів, які виїжджали, написали супровідні листи, аби їх змогли прийняти в інших нефрологічних центрах. Онлайн консультували фахівці з різних регіонів. Рятувало і те, що в черкаському центрі було вдосталь медикаментів. Мали свої запаси, а ще гуманітарна допомога партнерів з-за кордону. Тут навіть ділилися препаратами з іншими лікарнями.
– І німецькі і американські колеги у захваті від того, як героїчно медсестри і лікарі і технічний персонал у клініках виконували свої обов’язки без жодного пафосу щоденно під обстрілами, забираючи по території міста людей, довозячи їх в центр, – розповів генеральний директор ТОВ Фрезеніус Медикал Кер Україна Роман Шурдук.
Нині робота центру в Черкасах стабілізувалась. Поки тут лишаються пацієнти Харкова і Сум. У Чернігові, попри те, що будівля постраждала, медзаклад відновив свою роботу. У Харкові це ще досі небезпечно.