Ексклюзив Фото Актуально

Туляремія – інфекційна хвороба, що “гніздиться” в Україні: які її симптоми і хто може заразитися

что такое туляремия

Туляремія – одна із найпоширеніших природно-вогнищевих інфекцій в Україні. Захворювання на туляремію у нас вперше виявили 1940 року у заготівельників шкурок водяних щурів у Полтавській області. І, починаючи з 1944 року, коли був налагоджений систематичний облік, ця хвороба, за винятком окремих років, реєструвалася щорічно.

Що ж це за хвороба, яку називають природно-вогнищевою? Наскільки вона небезпечна? Хто і за яких умов ризикує нею заразитися? На ці та інші запитання відповість завідувачка референс-лабораторії з дослідження особливо-небезпечних патогенів Центру громадського здоров’я МОЗ України Наталія Видайко.

Наталія Видайко

Зараз дивляться

Небезпечні хвороби, збудники яких живуть поряд із нами

Наталя Борисівна, лікарка-бактеріолог, яка досліджує особливо небезпечні хвороби, наголосила, що, найімовірніше, більшість українців лише чули, проте ніколи не стикалися з природно-вогнищевими інфекціями. Тим часом збудники цих захворювань “прописані” і постійно проживають на території нашої країни.

Чому Україна стала для цих інфекцій домівкою? Поєднання гірських масивів різного рельєфу, водних джерел, родючих ґрунтів, багата фауна і флора, м’який клімат – це наше природне багатство, краса і гордість. Однак, з іншого боку, це також умови для довготривалого існування природних осередків багатьох зоонозних небезпечних інфекційних хвороб.

Таких ензоотичних територій, де циркулюють збудники певних інфекцій, в Україні значна кількість. Приміром, гарячка Ку, про яку наші співвітчизники навряд чи чули, має свою “домівку” в 15 областях, геморагічна гарячка з нирковим синдромом – у восьми, Крим-Конго, геморагічна гарячка, виявлена в чотирьох областях, а небезпечні лептоспіроз, сказ і туляремія – майже повсюдно.

Туляремію здавна називали “малою чумою”. Резервуар збудника – дикі тварини: водна звичайна полівка, хатня миша, миша-малютка, руда полівка, полівка0економка, а також заєць-русак, ондатра тощо. Зараженими можуть виявитися і домашні тварини – вівці, свині, кролики. Переносять хворобу різні види кліщів, комарі, блохи, ґедзі.

Власне, збудники циркулюють у природі від однієї тварини до іншої, незалежно від людини. Але коли вона потрапляє в цей ланцюжок, зараження не уникнути.

Так, у 2020 році зареєстровано два випадки захворювання на туляремію. В одній сім’ї. Єгер у серпні підібрав у лісі напівмертвого зайця для собак. Вдома під час обробки туші і чоловік, і його дружина поранили руки. Невдовзі в обох з’явилися виразки на шкірі, збільшилися лімфатичні вузли, підвищилася температура до 38,5 °С. Лікувалися вони самостійно, однак безрезультатно. І лише коли звернулися до лікаря-інфекціоніста, було встановлено діагноз – туляремія, лабораторні дослідження його підтвердили.

– Сприйнятливість людей до туляремії становить 100%, тобто, кожна невакцинована людина, яка контактувала із збудником, занедужує, – попереджає лікарка.

Проте варто зазначити, що хворий не становить небезпеки для оточення – від людини до людини ця інфекційна хвороба не передається.

Підвид збудника туляремії – бактеріологічна зброя

Збудником туляремії є бактерія Francisella tularensis. Це внутрішньоклітинний паразит, який у людини живе у фагоцитах (клітинах імунної системи). На території України циркулює підвид holarctica, менш вірулентний для людської популяції. А от підвид nearctica віднесено до переліку патогенів, що потенційно можуть бути використані в якості біологічної зброї. Nearctica розповсюджена на території Північної Америки. Ця інформація актуальна для туристів і мандрівників.

Туляремія – сезонна хвороба, більшість випадків інфікування припадають на літо та осінь, коли збирають урожай, заготовляють сіно на заболочених і заливних луках, купаються у водоймах, займаються риболовлею тощо. Найбільший ризик підхопити туляремію у фермерів, мисливців та м’ясників – при контакті з тушами тварин.

– Але нехай вас не заспокоює сезонність хвороби: насправді збудник туляремії досить підступний, – попереджає Наталя Видайко. – Так, у зерні, соломі за температури нижче 0 °С бактерії залишаються життєздатними місяцями, а за температури —20-30 °С — до 20 днів. У замороженому м’ясі патоген може зберігатися до трьох місяців. Тривалий час продовжує жити в охолодженому молоці, вершках.

А от високі температури згубні для цієї бактерії. При +60 °C вони гинуть через 10–20 хвилин, а при 100 °С — досить 1–2 хвилин. Прямі сонячні промені знищують патоген за 20–30 хвилин.

Швидко справляються з ними і стандартні дезінфекційні засоби.

Як можна заразитися

Заразитися людина може декількома шляхами.

Трансмісивним — через укуси комах-переносників туляремійного збудника.

Контактним — унаслідок контакту із хворими гризунами або їхніми виділеннями.

Повітряно-пиловим, або аерогенним — під час роботи з інфікованими зерновими продуктами, фуражем.

Аліментарним — через уживання харчових продуктів і води, інфікованих виділеннями гризунів.

Симптоми туляремії

Варто знати, що інкубаційний період триває від 1 до 14 днів (найчастіше — 3-5 днів). Захворювання починається гостро: температура тіла швидко підвищується до 38–40 °С, виникає озноб. Збільшуються лімфовузли (пахові або шийні). Хворі скаржаться на сильний головний біль, запаморочення, може виникнути навіть порушення свідомості. Відмічається загальна слабкість, з’являється біль у м’язах, нудота, блювання.

Окремо варто сказати про почервоніння обличчя та очей і появу висипу, який на 8–12-й день хвороби лущиться та може призвести до пігментації шкіри.

Без лікування хвороба триває довго. Мучить лихоманка, нагноюються уражені лімфовузли, можуть розвинутися ускладнення, небезпечні для життя, зокрема, артрит, менінгіт, енцефаліт, пневмонія та інфекційно-токсичний шок.

В Україні зустрічається переважно бубонна і виразково-бубонна форми туляремії, що добре лікуються і вважаються легкими. А от при легеневій та генералізованій формах прогноз може бути невтішним.

Людина, що перехворіла на туляремію, повинна залишатися під диспансерним наглядом ще 1,5-2 роки.

Як лікують туляремію

По-перше, варто наголосити, що лікування проводиться лише і виключно в умовах стаціонара. Застосовується спеціальна антибіотикотерапія.

Можна уникнути інфікування і, відповідно, важкого лікування. Кращої профілактики, ніж вакцинування, немає. З 60-70-х років минулого століття щеплення антитуляремійною вакциною планово проводилися на всій країні. Це призвело до суттєвого зниження захворюваності населення. Реєструвалися лише поодинокі випадки.

– На жаль, з 2001 року припинилися централізовані поставки протитуляремійної вакцини в Україну, – констатує Наталя Видайко. – Це негативно вплинуло на стан імунітету до туляремії. З кожним роком прошарок імунно захищеного населення зменшується, а уразливість людей зростає.

Якщо до цього додати, що в результаті лабораторного моніторингу мишовидних гризунів щорічно у них виявляють туляремійний антиген, то прогноз щодо подальшого розвитку епідситуації є несприятливим. Інфекціоністів тривожить і те, що почали формуватися нові осередки туляремії на територіях, які досі вважалися безпечними. Усе це свідчить про зростання активності збудника.

Отже, сьогодні співпраця між гуманною та ветеринарною медициною надзвичайно важлива для утримання ситуації з туляремією під контролем.

Якщо ви побачили помилку в тексті, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Cntrl + Entr.
Підтримати Факти ICTV
Знайшли помилку в тексті?
Помилка