“Більше не можу рубати руки молодим людям”: будні українських медиків у військових госпіталях

медики

Про пекельну роботу лікарів і медсестер у військових госпіталях України розповіли журналісти The New York Times.

…Через кілька днів після вторгнення російських військ молодий серцево-судинний хірург Ярослав Богак перебував удома зі своєю сім’єю у відносній безпеці на заході України, коли його колега подзвонив зі сходу країни, відчайдушно благаючи приїхати на допомогу.

За словами друга, багато лікарів втекли від бойових дій, тому нестача персоналу в лікарні настільки гостра, що хірурги, аби зберегти життя важкопоранених солдатів, змушені ампутувати покалічені кінцівки, навіть не намагаючись їх врятувати.

Зараз дивляться

– Він подзвонив мені і сказав, що більше не може відрубувати руки молодим людям, – зізнався Ярослав, стоячи в операційній одній з лікарень Краматорська.

За словами старшої медсестри Тетяни Бакаєвої, тут залишилися тільки два лікарі з 10, яким допомагають шість медсестер, що працюють 24 години на добу з одним вихідним на відпочинок.

У всьому Донбасі схожа історія: у міру зростання числа поранених потреба в більшій кількості лікарів і медсестер стає ще гострішою.

В Авдіївці, прямо на лінії фронту, єдиний хірург, що лишився, та головний лікар лікарні розповіли, що провели місяці у відділенні невідкладної допомоги, нікуди не виходячи, за винятком швидких кидків в продуктовий магазин під обстрілами.

У Слов’янську, місті на північ від Краматорська, де на горизонті видніються клуби диму від бою, залишилося лише близько третини персоналу госпіталю.

Місто Бахмут розташоване на перехресті між російськими військами, що наступають зі сходу і півночі. Там невеличкий дворик військового госпіталю забитий машинами швидкої допомоги, а приймальний покій майже завжди повний.

Багатьох поранених привозять в Дніпро, місто-мільйонник з шістьма великими лікарнями.

– Але в лікарнях теж не вистачає медперсоналу. Наш центр переповнений пораненими, а люди працюють без перерви, – каже хірург Дніпровського центру опікової та пластичної хірургії Павло Бадюль.

Минулого тижня доктор Ярослав Богак показав на мобільному телефоні відео своїх операцій. Копирсаючись в обпаленій і розтерзаній плоті, він витягнув розірвані артерії і ретельно зшив їх разом, відновивши кровообіг у пошкодженій нозі.

Однак не всі кінцівки можна врятувати. Заступник командира військової частини в госпіталі Едуард Антановський розповів, що нещодавно сюди привезли російського військовослужбовця з важким пораненням ноги.

– Нам довелося відтяти ногу, тому що джгут був накладений занадто довго. Навіть якби захотіли, ми не змогли б врятувати його ногу. Ми поводилися з ним по-людськи, а не так, як він того заслуговував, – зізнався медик.

За словами хірурга-травматолога Максима Кожум’яки, у перший час військовий госпіталь в Запоріжжі заповнювався від 30 до 40 пацієнтів на день.

…Одним недавнім ранком до невеликої лікарні в Слов’янську під’їхали машини швидкої допомоги з солдатами, пораненими внаслідок авіаудару всього за декілька кілометрів далі по дорозі. Один із них ніс понівечене тіло 33-річного Ігоря Ігорюка, єдиної дитини старшої медсестри лікарні. Велика частина персоналу лікарні знала його з дитинства.

Силою вибуху, що стався за межами приміщення насіннєвого заводу, де він і його товариші спали, відірвало хлопцеві руку. Через кілька годин з лікарні вийшла медсестра на ім’я Анна. За її словами, Ігоря врятувати не вдалося.

– Він виріс на наших очах, – сказала вона, ледь стримуючи сльози.

Вона тримала коробку з чорними армійськими черевиками, які йому більше не знадобляться. Жінка віднесла їх до місця недалеко від входу в лікарню і поставила поруч з парою чорних просочених кров’ю тенісних туфель, які належали українському воїну, вбитому напередодні.

Фото: NYT

Якщо ви побачили помилку в тексті, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Cntrl + Entr.
Loading...
Підтримати Факти ICTV
Знайшли помилку в тексті?
Помилка