Івану 35. Під час мінометного обстрілу за долю секунди побачив, як відірвало ноги.
– Тоді подумав: чи повернусь я додому живим, – говорить Іван. – Постійно відчував присутність смерті.
У лікарні Мечникова в Дніпрі хірурги та інші спеціалісти зробили все, що могли. Як виявилося, можуть вони багато чого.
Валентина Лиснича, завідувачка реанімації сепсису Мечникова, день за днем витягує поранених з того світу. Івану перелили понад шість літрів крові.
Коли Іван опритомнів після операції в реанімації, то називав ім’я дружини та доньки.
– Коли вони зустрілися, він купався її в очах, гладив волосся рукою, – згадує гендиректор лікарні Сергій Риженко.
Наталія шукала його, намагалася зв’язатися.
– Я завжди вірила, що ми будемо разом назавжди, незважаючи на те, що з ним стало. – сказала вона. – Усі мрії, всі ночі лише про нього.
Сьогодні Іван вже без апарата ШВЛ, дихає самостійно, посміхається, жартує із рідними. Дарма, що в реанімації і стискає зуби, приховуючи внутрішній біль.
– Мені судилося вижити і на нулі, і тут. Я сьогодні щасливий. І я не герой, я такий, як всі українці. Бо ми всі разом.
Сергій Риженко впевнений, що й надалі все налагодиться.
Джерело: Сергій Риженко
Фото: Сергій Риженко