За даними ООН, понад 5,6 млн українців були змушені втекти від війни за кордон. У безпеці – без сирен та сидіння у підвалах, зі звичними благами мирної країни українці не почуваються радісно, а гризуть себе почуттям провини, щодня думаючи про страждання співвітчизників удома.
Чому виникають докори сумління і що з ними робити, розповіли психолог реаліті Нового каналу Екси Наталія Єжова та ведуча Ранку у великому місті на ICTV, психолог Юлія Зорій.
Чи зрада це?
Насамперед – не зациклюйтесь на почутті провини, а зосередьтеся на свідомості, що, поїхавши, ви все зробили правильно.
Юлія Зорій
– Для початку нагадайте собі, як працює інстинкт самозбереження: боятися, тікати, рятуватися – це нормально. Особливо коли у вас є діти, і вашим основним завданням є збереження їхнього життя. Це наші базові налаштування, – пояснює Юлія Зорій. – Те, що ви, рятуючись, поїхали за кордон – нормальна реакція на трагічні події. Прийміть це як свідомий факт.
Важливо також зрозуміти, чи не нав’язує провину ваше оточення.
Наталя Єжова
– Насправді це почуття зараз передається як вірус, – констатує Наталя Єжова. – Можливо, подруга скаржиться, як їй погано в іншій країні, як вона страждає. Можливо, мати розповідає, як її сусідка поїхала за кордон, тобто втекла. Не приймайте цю естафету, зупиніть її.
А ще краще розповісти людині, що провина – це руйнація. Це означає направити на себе злість, яка виділилася для захисту своїх кордонів та життя, коли напав агресор. Нормально, що ця енергія є. Але треба спрямовувати її не на себе, відчуваючи провину. Від цього нікому не полегшає. Найдоцільніше подумати: а що я можу зробити? Куди можу направити цю енергію, щоб зробити її життєвою, а чи не руйнівною силою? Подумайте з погляду України та роду. Краще, щоб усі залишилися здорові та щасливі.
Як себе не “з’їсти”?
Важливо пам’ятати, що для нації та генофонду ваш виїзд у безпечне місце – гарне рішення.
– Чим більше українців зараз зможуть вижити та зберегти свою ДНК, тим краще. Перефразуйте у себе в голові слова “я втекла, я погана, я злякалася” на слова “я зберегла життя дітей, майбутнє українського народу в особі своєму та своїх нащадків”, – радить Наталя Єжова. – Потрібно ще розділити два поняття: провину та борг перед країною. Вина – це “я поганий”, і цією думкою ми себе руйнуємо. Борг – це “я українець, я гідний своєї країни, я завжди пам’ятатиму своє коріння. І мій обов’язок – розповідати про Батьківщину, допомагати, чим можу, підтримувати український бізнес, зберігаючи свою роботу в рідній країні, вести себе гідно”. Обов’язково слід розділяти ці два поняття. І, звісно, виконувати свій обов’язок як українця.
Тому треба стати корисним.
– Людині, яка страждає від вини вцілілої, здається, що вона допомагає недостатньо, почувається зрадником тощо. До цього додаються головний біль, порушення сну, перепади настрою, безпорадність, напади гніву, смуток, – перераховує Юлія Зорій, ґрунтуючись на досвіді роботи на гарячій лінії психологічної підтримки. – Що робити? Усвідомити та прийняти ті фактори, які зараз присутні у вашому житті. “Де я? Чому я тут? З ким я? Про кого зараз дбаю? Що я можу зробити тут і зараз, щоб полегшити своє життя і допомогти країні?”
Коли ви визначите зону контролю, зможете зрозуміти, на чому краще зосередитися і які зусилля докласти.
Як заспокоїтися та почати діяти?
Визнайте свої почуття.
– Якщо відчуваєте вину, пам’ятайте, що ви жива людина, і це нормально, – пропонує Наталя Єжова. – Краще сказати собі: “Так, це є. Я це відчуваю, бо люблю свою країну, люблю українців. Можливо, хотіла б бути в Україні, але зараз не можу цього зробити з низки причин”. Це нормальне почуття!
А далі зосередьтеся на діях.
– Якщо ви з дітьми або нужденними у вашій опіці – подбайте про забезпечення їхніх базових потреб: сон, їжа, медична допомога. Окресліть, як ви можете допомогти собі, коли вас охоплює тривога. Можливо, це будуть фізичні навантаження, прогулянки, ігри з дітьми, прибирання, спілкування з кимось тощо. Ваша психологічна стабільність – запорука подальшої ефективності, – переконує Юлія Зорій.
Ініціатива першої леді: створити в Україні ефективну службу психологічної допомоги для тих, хто пережив війнуПодумайте, як ви можете допомогти своїй країні – волонтерство, допомога біженцям, комунікація чи логістика, підтримка близьких та друзів. Приєднуйтесь до людей або спільнот, які вже щось роблять. Важлива будь-яка дія. По-перше, це дозволить зменшити силу ваших негативних емоцій, по-друге, послабить почуття провини. Тому сфокусуйтеся на тому, що залежить від вас. Не применшуйте свої зусилля. Найкращий спосіб не дорікати собі – дія. І пам’ятайте: кожен робить для перемоги те, що може.