Вчені Університету Еморі в США вперше просканували мозок бабусь, коли ті переглядали фотографії своїх маленьких онуків, і отримали нейронний знімок особливого зв’язку між поколіннями.
– Що одразу впадає в око, так це активація областей мозку, пов’язаних з емоційною емпатією, – зазначає професор антропології і провідний автор дослідження Джеймс Ріллінг.
На його думку, це засвідчує, що бабусі орієнтовані на те, щоб відчувати те саме, що й їхні онуки, коли вони спілкуються. Якщо онук посміхається, бабусі відчувають радість дитини, якщо плаче – бабусі відчувають його біль і страждання.
Також дослідження показало, що, коли бабусі переглядають зображення своєї дорослої дитини, у них активізується зона мозку, пов’язана з когнітивною емпатією. Іншими словами, вони намагаються зрозуміти, що думають або відчувають їхні дорослі син чи дочка, але в цьому разі не так сильно проявляється емоційна складова, як щодо онуків.
– У маленьких дітей, ймовірно, розвинулися риси, що дають змогу керувати не тільки материнським мозком, а й почуттями. У дорослої дитини немає такого милого фактора, тому вона не може викликати таку емоційну реакцію, – говорить Ріллінг.
І додає, що ставився до цього дослідження дуже особистісно, тому що сам провів багато часу, спілкуючись з обома своїми бабусями, досі тепло згадуючи ці моменти.
На думку дослідників, вчені відносно рідко вивчають мозок літньої людини, якщо йдеться не про деменцію або інші особливості старіння.
– Ми визначаємо функції мозку бабусь, які можуть відігравати важливу роль у нашому соціальному житті та розвитку, – зазначає автор.
За його словами, це важливий аспект людського досвіду, який значною мірою залишався поза увагою нейробіології.
А тим часом у нейробіології з’являються докази існування глобальної системи батьківської турботи в мозку. І вчені захотіли подивитися, як бабусі можуть вписатися в цей зразок.
– Ми часто припускаємо, що батько – найважливіша людина, яка забезпечує догляд після матеря, але це не завжди так. У деяких випадках саме бабусі – головні помічники, – каже Ріллінг.
Наразі вже є дані про те, що залучення до виховання бабусі асоціюється з дітьми, які мають кращі результати за низкою показників, включно з академічними, соціальними, поведінковими, аж до показника фізичного здоров’я.
У рамках поточного дослідження 50 учасників заповнили анкети, надавши детальну інформацію, наприклад, скільки часу вони проводять зі своїми онуками, чим займаються разом і наскільки сильна їхня прихильність.
Вони також пройшли функціональну магнітно-резонансну томографію (фМРТ), щоб виміряти функцію їхнього мозку під час перегляду фотографій онуків, невідомої дитини, батьків онука і невідомого дорослого.
Результати показали, що під час перегляду зображень своїх онуків більшість учасників проявляли більшу активність в областях мозку, пов’язаних з емоційним співчуттям, порівняно з тим, коли вони переглядали інші зображення.
Бабусі, у яких під час перегляду фотографій своїх онуків сильніше активувалися області, пов’язані з когнітивною емпатією, повідомили в анкеті, що вони хотіли б більшої участі в догляді за онуком.
Топ-5 помилок радянського вихованняОсновна проблема, про яку говорили учасники, полягала в тому, щоб не втручатися, коли вони не погоджувалися з батьками з приводу того, як слід виховувати онуків і які цінності їм слід прищеплювати.
Також зазначалося, що статус бабусі не передбачає такого великого фінансового тиску і такої гострої нестачі часу, як при вихованні своїх дітей.