Як не травмувати саму дитину, а навпаки, навчити розуміти людей з обмеженими фізичними можливостями – пояснює кризовий психолог Галина Бурковська.
– Інвалідність – це коли людина не може робити певні речі, які можемо робити ми з вами. Людина, яка втратила кінцівки, не може ходити, як звичайні люди, чи бігати. Візок потрібен для того, щоб вона могла пересуватися, – каже психологиня.
Часто інвалідність виникає як випадок, який неможливо передбачити. Дитині не потрібно в деталях пояснювати, що таке інвалідність. Достатньо сказати просто: “Так є”. Дивлячись на людину без кінцівок, у дітей зазвичай виникає багато запитань. І тут батькам важливо спостерігати за своєю реакцію на ці запитання.
– Станьте позитивним прикладом для дитини у своєму ставленні до людини з втраченою кінцівкою, адже діти добре помічають вашу розгубленість і негативне ставлення до інших людей. Намагайтесь подивитися на ситуацію з точки зору самої дитини, – каже Галина Бурковська.
Можливо, настав час пояснити про відмінності між людьми. Дозвольте дитині проявляти цікавість та вільно ділитися з вами своїми думками. З розумінням та великою любов’ю обговорюйте дану тему.
Не обмежуйте себе в часі та говоріть рівно стільки, скільки потрібно. Говоріть простими словами та фразами, уникаючи складних та незрозумілих слів. Уникайте таких слів як “хвороба” та “хворий”, адже для дитини хвороба має початок і має кінець.
Пояснюйте чесно та не вдавайтесь до зайвих деталей. Запропонуйте дитині почитати книгу та інформацію в Інтернеті, в якій пояснюються відмінності між людьми, та пам’ятайте, книга має відповідати віку дитини.
Заохочуйте дитину ділитися своїми враженнями від прочитаного, розвивайте в ній чутливість до відмінностей між людьми.
– Уникайте зайвих емоцій – це допоможе дитині прийняти ситуацію з інвалідністю як частину життя. Уникайте некоректних слів. Звертайте увагу на емоційний стан дитини під час розмови. Розповідайте про інвалідність в позитивному ключі, – радить психолог.
Говоріть про те, що ці люди потребують підтримки, розмовляти з ними потрібно на рівних. Пояснюйте, що жалість робить людину маленькою і беззахисною.
Особливого алгоритму як говорити з дітьми про людей, які, наприклад, втратили кінцівки, немає.
– Дійте за власними відчуттями! Пам’ятайте, своїм спокоєм та готовністю допомагати людині з інвалідністю ви демонструєте своїй дитині найкращу модель поведінки. Акцентуйте увагу на тому, що вас об’єднує, шукайте спільне – каже психолог.
