Під час війни жінкою бути небезпечніше, ніж солдатом. Як пережити зґвалтування

Під час війни жінки можуть ставати жертвами насильства, зокрема сексуального характеру.

Як пережити зґвалтування, розповів психолог Максим Жидко.

– Зґвалтування – один із видів людського насильства, що реалізується у певній сфері. Його визначення досі варіюють у законодавствах різних держав, але загалом можна стверджувати, що найчастіше під цим розуміється вчинення дій, які ідентифікуються як сексуальні, однією чи декількома людьми з іншою людиною без згоди останньої, – каже Максим Жидко.

Зґвалтування – зброя війни

Згідно з визначенням ВООЗ, сексуальне насильство – це будь-який сексуальний акт або спроба його вчинити, небажані сексуальні зауваження чи загравання, будь-які дії проти сексуальності людини з використанням примусу, які здійснює будь-яка людина, незалежно від її взаємин із жертвою, в будь-якому місці, зокрема в будинку чи на роботі, але не обмежуючись ними.

Як зазначає фахівець, для зґвалтування може використовуватися безпорадний стан людини – повна втрата свідомості або її спотворення за допомогою алкоголю чи інших психоактивних речовин, наявність психічного розладу, малолітній вік, фізична слабкість, фізичне насильство чи загрози його застосування, психологічні маніпуляції (наприклад, у разі ритуального або домашнього сексуального насильства), економічна, соціальна чи будь-яка інша залежність.

Для нашої ситуації важливо знати, що у 2008 році Рада Безпеки ООН ухвалила резолюцію, яка класифікує зґвалтування як засіб ведення військових дій. Відповідно до тексту резолюції, сексуальне насильство є засобом, спрямованим на “приниження, встановлення домінування, вселення страху, знищення та/або насильницької зміни місця проживання членів громадянського суспільства або етнічних груп”.

Читайте також:

Як пережити зґвалтування – що робити та куди звертатися

Під час попередніх дискусій було озвучено низку дуже тривожних тез. Так, наприклад, генеральний секретар ООН Пан Гі Мун заявив, що в деяких суспільствах насильство щодо жінок досягло “неймовірних та епідемічних пропорцій”. А колишній командувач миротворчих сил ООН Патрік Каммаерт сформулював, що під час збройного конфлікту “небезпечніше бути жінкою, ніж солдатом”.

Тодішня Держсекретар США Кондоліза Райс відзначила, що насильство щодо жінок загрожує не лише самим жертвам, а й економічній та соціальній стабільності суспільства, в якому вони живуть. Показово, що критиками цієї резолюції виступили представники Росії, Китаю, В’єтнаму та Індонезії.

Зґвалтування – це травма

Із психологічної точки зору ми повинні розуміти, що будь-яке сексуальне насильство здебільшого це глибока та руйнівна психічна травма, пов’язана з руйнуванням нашої фізичної, соціальної, психологічної та духовної цілісності, яка за відсутності професійної роботи з нею практично не має терміну давності.

Іноді вона навіть злоякісніша, ніж фізичні наслідки насильства (травми, небажані вагітності, захворювання, що передаються статевим шляхом, у довгостроковій перспективі – хронічний тазовий біль, ПМС, порушення роботи шлунково-кишкового тракту, гінекологічні патології, ускладнення вагітності, хронічні головні болі, болі у спині, лицьові болі і навіть інвалідність).

Помічає це постраждала або її оточення чи ні, але ця травма впливає практично на всі сфери життя. Без особливих натяжок її можна порівняти з міною уповільненої дії, яка може спрацювати будь-якої миті.

Ця психотравма має власну динаміку. До безпосередніх психологічних наслідків сексуального насильства належать шок, заперечення, страх, дезорієнтація, тривожність, нервозність, замикання в собі, недовіра до людей, а також короткострокові симптоми посттравматичного стресового розладу (неемоційність, порушення сну, флешбеки).

Хронічні наслідки можуть проявлятися як депресія, самогубство чи суїцидальні спроби, відчуженість, довгострокові симптоми ПТСР.

Крім того, постраждалі від сексуального насильства можуть виявляти схильність до деяких видів нездорової поведінки: ризикованої сексуальної поведінки, хімічних або міжособистісних залежностей, розладу харчової поведінки.

Міфи про зґвалтування

Навколо зґвалтування, як специфічної психотравми, існує безліч явних та замаскованих міфів.

Найпоширеніші такі:

• більшість нападів на сексуальному ґрунті здійснюється незнайомими людьми;
• якщо зґвалтування справді сталося, про нього одразу заявляють;
• якщо повідомити негайно, то слідчим органам буде порівняно легко розібратися у справі та пред’явити звинувачення;
• якби постраждала справді не хотіла, вона б чинила опір;
• досвід, що травмує психіку, спотворює пам’ять, тому постраждалі можуть згадувати те, чого не було насправді.

Як пережити зґвалтування – рекомендації

Психологічна травма завжди мовчазна. І має схильність нав’язливо повторюватися в переживаннях, хоч би скільки часу минуло. Тому її важливо і треба озвучувати.

Як це психологічно грамотно зробити?

• Вибрати того, кому довіряєш (хтось із близьких, подруга, фахівець чи гаряча лінія).
• Скрізь, де тільки можливо, залишити собі явні або приховані нагадування про те, що ніхто не заслуговує на сексуальне насильство.

– Жертва не винна в насильстві і не “заслуговує” на насильство – незалежно від того, де вона була, що  робила, у що була одягнена, що говорила. Відповідальність за сексуальне насильство завжди лежить на ґвалтівнику, а не на жертві, – зазначає Максим Жидко.

Якщо сексуальне насильство відбулося нещодавно, незалежно від того, куди і до кого потерпіла вирішить звернутися спочатку, для збору доказів дуже важливо, щоб вона не милася до цього і не переодягалася, хоч би як цього хотілося.

Читайте також:

Сексуальне насильство – злочин проти людяності: міжнародне законодавство і українські організації

Під час звернення до лікаря, крім доказів, це може допомогти у запобіганні небажаній вагітності та захворюванням, що передаються статевим шляхом. Навіть якщо пошкодження не надто серйозні, важливо їх швидко зафіксувати та перейти до терапії. Для запобігання можливої ​​вагітності протягом 72 годин потрібно прийняти СОС-таблетку.

• Тільки жертва приймає рішення про те, чи розголошувати випадок.

– Рішення про те, чи давати офіційний хід події, зробити це одразу чи потім (навіть через роки) завжди залишається за постраждалою. Психологічно це дуже складне питання і будь-який тиск може призвести до вторинної травматизації. Про сексуальне насильство щодо дитини треба обов’язково повідомити поліцію, – додає психолог.

• Забезпечити простір регулювання почуттів, хоч би якими вони були. Важливо пам’ятати, що жодна з цих реакцій не є неправильною чи невідповідною.
• Потрібно дати самому собі час, щоб прийти до тями. Щоб упоратися з усім цим, часу може знадобитися чимало.

– Важливо дозволити собі не намагатися впоратися з цим самотужки. Носити у собі всі переживання може бути непідйомною ношею. Можливість відчути чиюсь підтримку та бажання допомогти може виявитися найважливішим кроком на шляху подолання кризи, – пояснює експерт.

• Важливо самому або за допомогою тих, кому потерпілий довіряє, потурбуйся про свою безпеку. Це може бути прохання, щоб якийсь час поряд хтось побув.