24 лютого 2022 року змінило життя всіх без винятку українців. Багато хто, не вагаючись, взяв до рук зброю, щоб захищати рідну землю, сім’ю, свободу. Серед них були й жінки. Кожна, звісно, мала свої резони, аргументи і причини.
Працівниця аптеки, а за сумісництвом успішний фітнес-тренер Ірина Ольховська спочатку не думала, що прийме таке несподіване для себе рішення – стати військовою.
У перші дні ворожої навали виїхала з Києва до батьків у Кіровоградську область. Але тривожна страшна інформація, що ширилася через теленовини, інтернет, оповивала душу, але не страхом і розпачем, а гнівом.
– Побачивши фото і відео з Бучі, ридала три дні поспіль. І вночі мені снилися ті жахіття, бо вранці прокидалася в сльозах, – згадує Ірина. – Проте більше за весь час війни я не плакала, не можу.
Добровольцем пішов брат. Мама, звісно, дуже хвилювалася, але Ірина все ж наважилася сказати, що вона теж прийняла таке саме рішення, бо ж має медичну освіту, отже, сьогодні потрібна в армії.
Чи її відмовляли батьки, які щойно відправили на війну сина? Ні. Бо знали свою доньку. Попросили лише, щоб не лізла в пекло.
Вона повернулася в Київ, не влаштувалась на роботу, а рішуче пішла до військкомату.
– Мій запал не оцінили, сказали жінок, за їхнім бажанням, почнуть призивати пізніше. Ідіть, чекайте. Я вийшла звідти з почуттям не образи, а розчарування, – згадує Ірина.
Вона вийшла на роботу в аптеку, а коли до віконця підійшли хлопці у військовій формі, наважилась запитати: Вам лікарі не потрібні? Військові перепитали: Ви серйозно?
Вона була серйозна як ніколи, і її запросили на співбесіду в підрозділ тероборони. Перше, що вона почула, був вигук – Вона ж така маленька, на неї і форму не підбереш!
– Справді, при зрості 165 см я важила 55 кг. Військову форму мені так і не підібрали. Довелося їздити Києвом і шукати мій розмір, – зі сміхом згадує Ірина.
Уже пів року вона – медик взводу підрозділу тероборони. Вже володіє автоматом, який уперше в житті взяла до рук восени минулого року, вчить своїх підопічних тактичній медицині – надавати першу допомогу і собі, й іншим, зупиняти кров, накладати турнікет, виносити поранених з поля бою.
Ті хлопці, що, власне, стали її хрещеними у військовій справі – зараз її побратими, найкращі командири. Переконують дівчину, що не помилилися в красуні з аптеки. Вона постійно підтримує зв’язок з тероборонівцями, які зараз воюють у гарячих точках.
– Звісно, хочеться розпитати, як там, що там. Але всі військові знають, якщо на дзвінок чи на СМС отримав відповідь: Я живий, все нормально, це красномовніше і вагоміше за будь-який текст. Такі ж відповіді я отримую і від брата, – говорить Ірина.
На своїй сторінці в Instagram Ірина Ольховська ще до війни писала про роль і сутність жінки, яку назвала загадкою Всесвіту, яка не повинна бути розгадана. А сьогодні українську жінку на війні вона характеризує одним словом – воїн.
– Зустрічаю жінок-медиків, які рятують і виходжують поранених у госпіталі, волонтерок, які підставляють плече і в закупівлі дронів, і в приготуванні смаколиків для хлопців на фронті, і в евакуації дітей з-під обстрілів. Одна з моїх подруг – гранатометниця, знаю жінок-снайперів, – каже Ірина.
Тож сьогодні вислів У війни не жіноче обличчя – неправильний. Наша війна має безліч облич, і незалежно від того, чоловік ти чи жінка, всі – воїни, переконана Ірина.
На запитання, чи змінилася внутрішньо Ірина Ольховська за цей складний період, відповідає несподівано: почала частіше усміхатися. Бо хороший настрій, посмішка дуже впливають на навколишніх, надають їм упевненості, душевної рівноваги.
Змінилися і життєві пріоритети – матеріальне благополуччя зовсім не цікавить Ірину.
– Головне – перемога і щоб всі повернулися живими, – ділиться дівчина.
З чим пов’язує своє мирне життя після перемоги? Не вагаючись, відповіла, що хоче повернутися до своєї спеціальності, яку отримала в Запорізькому медичному університеті – стати дитячою лікаркою.
Медик взводу Ірина Ольховська вважає педіатрію найнеобхіднішою і наймирнішою професією. Це переконання також народилося під час війни.
