Мирні харків’яни продовжують потерпати від обстрілів і вибухів у місті, яке за час війни разом із Маріуполем зазнало найбільших втрат. Їх госпіталізовують у тяжкому стані, багато хто довго приходять до тями, навіть не підозрюючи, що найближчих вже немає серед живих.
Історії громадян, які постраждали під час бойових дій, зібрали журналісти The Gardian.
Одна з пацієнток – 18-річна Діана Зубченко, яка не покинула міста через небажання полишати 93-річного дідуся з ампутованими кінцівками. Під час одного з обстрілів міста ракета врізалася у сусідню висотку, і сила вибуху зірвала з петель двері та вдарила дівчині по голові. Лікарям вдалося врятувати їй життя, але не ліве око.
Мати дівчини Вікторія просто рада, що її донці вдалося вижити після таких каліцтв.
У тій самій лікарні лежить семирічний Володимир. Він щойно прийшов до тями після операції на головному мозку. Хлопчику ще не сказали, що його мати мертва, убита в перший тиждень війни кулями, що розтрощили його череп.
– Йому треба бути сильним, щоб повністю одужати, щоб він міг жити повноцінним життям. Якщо я скажу йому, що його мати вбита, це знищить його бажання одужати, – сказав батько, 34-річний Станіслав Бакланов.
Продовжити лікування, перерване війною: понад 30 онкохворих дітей вивезли з України до ПольщіКоли почалася війна, чоловік опинився за кордоном у відрядженні. Коли в їхньому районі посилилися обстріли, його дружина Дар’я вирішила забрати дітей в інший кінець міста, але родину було застрелено біля контрольно-пропускного пункту.
І таких історій не лише у Харкові, а й у всій країні з початку війни Україні тисячі. Ворог знищує мирні міста, а разом з ними і людей – дітей, жінок та пенсіонерів.