Національний інститут раку, який розташований у столиці України, намагається виконувати свою основну функцію – лікування онкологічних хворих, – навіть у найскладніших умовах війни.
Як це відбувається, авторитетному виданню The Gaurdian розповів головний лікар провідної онкологічної лікарні України, фахівець з колоректального раку Андрій Безносенко.
– На момент початку війни, коли 24 лютого війська РФ вторглися на територію України, в Національному інституті раку проходили лікування 450 пацієнтів, 40 з яких – діти, які одужують після операції, хіміотерапії або трансплантації кісткового мозку, – говорить Андей Безносенко.
За його словами, незабаром Інституту довелося діяти не тільки як лікувальному закладу, але і в якості притулку для хворих, які не могли повернутися в рідні місця – Маріуполь, Херсон, а також у міста під Києвом, які або бомбили, або окупували. Інститут став єдиним місцем, де вони могли залишитися.
Національний інститут раку, заснований у 1920 році, є одним з найстаріших і найавторитетніших медичних установ України. До вторгнення тутешні лікарі, які мали доступ до операційних, що не мають аналогів в Україні, щорічно лікували понад 25 тис. онкологічних хворих і проводили 8 тис. операцій.
– Перші дні вторгнення внесли невизначеність у наш звичний ритм роботи. Чверть наших співробітників не змогла вийти на роботу або була змушена перевезти свої сім’ї на Захід України, – розповідає головлікар.
За його словами, кілька лікарів також були мобілізовані або добровільно вирушили воювати на передову. Імпровізовані ліжка швидко заповнили коридори, розташовані в глибині будівлі, щоб захистити пацієнтів від ракетних ударів. Через брак місць стало складно приймати нових пацієнтів.
До другого тижня, за словами Безносенка, лікарі й пацієнти почали адаптуватися. Там, де це було можливо, дітей евакуювали до Польщі, а дорослих пацієнтів зі сходу перевели до медичних закладів на заході країни.
Але майже через два місяці після початку війни 85% співробітників відновили роботу в Києві. Багато хто переїхав до приміщень Інституту. Це було зручно в тому сенсі, що є можливість не тільки займатися безпосереднім лікуванням, а й проводити онлайн-конференції з лікарями з інших країн, аналізувати професійну ситуацію в онкології.
Волонтери Інституту також створили цілодобову гарячу лінію, яка пропонує психологічну допомогу хворим на рак.
Велика кількість українських хворих на рак разом з 5 млн біженців опинилися в Польщі, Німеччині, країнах Балтії та інших країнах у пошуках лікування.
Багато бігли, не маючи можливості спочатку отримати свої медичні записи. Незважаючи на обставини, Інститут зміг забезпечити їх оцифрованими копіями документів, а іноді навіть проводити консультації дистанційно.
За оцінками Безносенка, від 15% до 20% українських хворих на рак були змушені припинити лікування в результаті російського вторгнення.
Тим часом медики з української діаспори з усього світу організовують відправку матеріалів до Інституту. Більше 2 тис. флаконів Keitrude, одного з найдорожчих протиракових препаратів у світі — одна доза коштує понад $5 тис., нещодавно були отримані безкоштовно у вигляді пожертвування.
Але київські лікарі кажуть, що вони займаються не тільки діагностикою та лікуванням раку. Вони звертаються до провідних онкологічних центрів США з проханням прийняти і навчити українських онкологів, які втекли від війни, більшість з яких жінки, оскільки більшості чоловіків заборонено залишати країну.
За словами головного лікаря, його команда також документує досвід і уроки, які вони здобули під час війни, для майбутніх досліджень в інтересах міжнародного медичного співтовариства.
– Ми зобов’язані це зробити, – каже він.
І зазначає, що краще б це більше ніколи не знадобилося. Проте фахівці повинні хоча б знати про те, як це вдалося зробити українським онкологам, у яких, на жаль, не було доступу до уроків, здобутих лікарями з Сирії або Афганістану.
Ситуація для хворих на рак на Сході України залишається важкою. За словами Безносенка, два онкологічних диспансери, один у Харкові й один у Маріуполі, були повністю зруйновані російськими ракетними ударами і змушені були припинити свою діяльність.
За його словами, російська армія також не надає гуманітарні коридори з окупованих районів для хворих на рак, які потребують лікування. Онкологічні відділення в Чернігові, Сумах і Миколаєві неодноразово піддавалися ракетним ударам, але продовжують приймати хворих.
Навіть у мирний час онкологи ведуть щоденну боротьбу з нещадною і непередбачуваною хворобою. У цьому сенсі ці лікарі були вже загартовані в боях. За допомогою світової медичної спільноти вони відчувають себе готовими до довгого шляху. Українці, за словами Безносенка, на століття пам’ятатимуть допомогу, яку отримали в цей страшний час.