Димерська селищна лікарня працювала весь період окупації Димера російськими військами. Її керівниця, в.о. директора Тетяна Давиденко розповіла, як їм прийшлося надавати медичну допомогу у цих умовах.
війна- Наша лікарня не мала хірургічного відділення, – почала розповідь Тетяна Давиденко. – Тут лікувалися люди із інсультами та серцевими захворюваннями. Коли почалися обстріли, то ми почали надавати допомогу пораненим.
– А ось жіночку одну ми втратили, на жаль, – сказала лікарка. – У неї були проникаючі поранення у грудну порожнину і в черевну. Та якщо з проникаючими в грудну клітку ми ще справлялися, то у її випадку потрібна була дуже складна операція. А не змогла домовитися про те, щоб її переправили до лікарні. А всі інші видужали.
Не було засобів для наркозу, операції проводили під місцевою анестезією чи застосовували сильнодіючі медикаменти. Було трохи перев’язувального матеріалу, трохи ліків. Ось так і перебивалися медики, але свою роботу виконували на відмінно.
Весь час окупації Димера в лікарні працював травматолог з Охматдиту Олександр Юрчак. Він не зміг виїхати то й залишився провідним спеціалістом з травм на весь цей час.
На питання, як російські військові поводилися з лікарями та пацієнтами, тендітна пані Тетяна відповіла так:
– Спочатку було страшно, та коли вони вимагали зустрічі з головним лікарем, я вийшла і сказала, що говоритиму з ними як офіцер, – розповіла лікарка. – Ти, кажу, офіцер військовий, а я медичної служби, отже, цивільних не стріляти, сюди не заходити. Не знаю, що подіяло, але вони пішли і сюди не заходили ані разу.
