Міністерство охорони здоров’я продовжує серію публікацій про героїзм та самопожертву українських медиків під час повномасштабної війни з РФ. Сьогоднішня історія – про медичну команду однієї з лікарень Харкова.
Володимир Купін – завідувач ортопедо-травматологічним відділенням Харківської обласної клінічної травматологічної лікарні. З початку повномасштабного вторгнення військ РФ він разом із більшістю своєї команди залишився жити на роботі і допомагати пацієнтам.
Лікувальний заклад опинився в одному з найбільш обстрілюваних районів Харкова. Лінія фронту проходила зовсім поруч, але клініка ані на мить не припиняла працювати.

Медики цілодобово перебували в лікарні протягом 82 днів і тільки з середини травня могли за бажання ночувати вдома.
– Як всі ми з самого початку війни захоплювалися нашим народом, нашими захисниками, так я захоплююся своїми колегами, – зізнається Володимир Іванович.
За його словами, деякі члени їхньої команди свого часу жили в лікарні разом зі своїми дітьми, продовжуючи самовіддано виконувати свою роботу.
Лікар розповідає, що в найгарячіші тижні безперервних ракетних ударів і артилерійських обстрілів найчастіше зверталися пацієнти з мінно-вибуховими травмами: як військові, так і цивільні.
Серед останніх значно побільшало літніх людей. Рятуючись від обстрілів, вони бігли, часто падали, травмувалися, ламали кінцівки, мучилися від болю, не могли рухатися.
Вже у перші дні повномасштабної війни лікарня постраждала від ракетних ударів. У будівлі вибило багато вікон, частково були пошкоджені палати. Лікарям доводилося прикривати вікна ковдрами.
На запитання, про що він мріє, Володимир Іванович відповідає, що найбільше хоче миру. Щоб припинилися бомбардування і стрілянина. Щоб повернулася сім’я і можна було обійняти дружину, дітей.
– Під час війни я став дідусем, тому хочу познайомитися з онукою, адже її евакуювали, і ми бачимося тільки по відеозв’язку, – посміхається Володимир Іванович.
Історія лікаря Купіна – одна з тисяч історій героїчних українських медиків, які пліч-о-пліч з військовими, рятувальниками стоять на передовій лінії нашої оборони. Лікують не тільки зранені тіла, але й душі.
Схиляємося перед їхнім героїзмом і дякуємо за роботу. Тільки так переможемо!
Фото: МОЗ