Напередодні Всесвітнього дні донора, яке відзначається 14 червня, в Україні 47 донорів крові стали лауреатами щорічної премії ДонорUA Awards.
Весь час війни попри обстріли та блекаути люди здавали кров, не розраховуючи на премії чи увагу преси. Вони просто допомагали, бо могли це зробити і вважали, що повинні.
Кожен донор подарував шанс на одужання понад сотні людей, зокрема дітям і військовим.
На початку повномасштабного російського вторгнення європейські партнери пропонували підтримати Україну компонентами крові, але держава досі забезпечує себе ними сама.
Генеральний директор СДУ Український центр трансплант-координації Дмитро Коваль уперше озвучив цей факт, проте він не дивує, бо війна згуртувала українців, кожен знайшов собі діло і місце в строю, щоб допомагати і військовим і цивільним, які потребують підтримки.
Проте дехто все ще сумнівається, чи може він стати донором, чи це не страшно, чи не підірве власне здоров’я, чи не стануть реальними ризики заразитися якоюсь інфекцією під час здавання крові.
Якраз Всесвітній день донора – якраз слушна нагода розвінчати деякі міфи навколо донорства.
Отже, спершу головне: майже щохвилини одна людина в Україні потребує переливання крові. Щохвилини! І саме твоє усвідомлене ставлення до донорства може врятувати чиєсь життя.
Міф 1. Донорство — це боляче.
За відчуттями донація майже нічим не відрізняється від звичайного забору крові з вени для аналізу.
Міф 2. Здавати кров варто лише для постраждалих під час якихось надзвичайних подій, а не регулярно, тобто донорство повинно бути адресним.
Війна — це і є та сама надзвичайна ситуація, яка потребує регулярних та свідомих донорів.
Тисячі поранених військових чи цивільних, онкохворі пацієнти, важкі породіллі, потребують донорської крові. Можливо, ви їх не бачите, проте ці люди є — і ви маєте силу їм допомогти.
Варто пам’ятати, що кров потрібна хворим і постраждалим цілий рік. Тому регулярне донорство є надзвичайно важливим і дає змогу підтримувати потрібний рівень забезпечення кров’ю та компонентами на постійній основі в масштабах усієї країни.
Міф 3. Під час донації є ризик заразитися сифілісом, ВІЛ та гепатитами.
Такого ризику не існує. Під час донації використовуються тільки стерильні голки та гемакони (контейнери для крові).
Це завжди одноразові інструменти, які відкриваються тільки в присутності донора, а після процедури — утилізуються за всіма стандартами.
Міф 4. Під час донації людина втрачає багато крові, тож це негативно впливає на її здоров’я.
Донор віддає ту кількість крові, втрата якої не несе загрози його/її життю та здоров’ю.
Загальний обсяг крові в організмі дорослої людини коливається від 4,5 літра (у жінок) до 6 літрів (у чоловіків). Стандартний об’єм донації — 450 мл; отже, втрата крові становить в середньому 8 % від загального об’єму крові.
Втрачену плазму організм поновить за 20 годин, а на відновлення еритроцитів може піти трошки більше часу. Кров доволі швидко оновлюється з депо (так називають венозні судини деяких органів і тканин, які містять великі об’єми крові).
Міф 5. Кров поширених груп не потрібна.
Логічно припустити, що і хворих із поширеною групою крові так само більше. Тому потреба в крові різних груп є завжди. А особливо — під час війни.
За даними ВООЗ, рекомендована кількість донорів для країн із рівнем доходу вище середнього становить 16.4 людини на 1000 громадян або 2 донори на сто людей.
Україні потрібно три донори на сто людей.
Навіть якщо в 16-поверховому будинку знайдеться 8 донорів, система крові України зміцнішає та витримає будь-які виклики.
Міф 6. Мене це не стосується.
На жаль, ніхто з нас не застрахований від надзвичайних ситуацій — тим паче під час війни.
Будь-кому з нас у якийсь критичний момент може знадобитися донорська кров. За статистикою ВООЗ, кожна третя людина протягом свого життя потребує переливання крові. І сьогодні саме ви можете стати донором і допомогти комусь вижити.
Дізнатися про абсолютні протипоказання для донорства можна тут.
Джерело: ГО Агенти крові
Фото: ДонорUA