Чернігівські фахівці екстреної допомоги під час активних бойових дій у лютому та березні відважно утримували медичний фронт. 42 дні їм доводилося працювати у надзвичайно складних умовах.
Досвідом поділилася завідувачка навчально-тренувальним відділом Чернігівського обласного Центру ЕМД та лікарка з медицини невідкладних станів Катерина Клепалова.
За її словами, російські окупанти почали обстрілювати Чернігів вже на другий день війни, а 26 лютого снаряд влучив у приміщення станції ЕМД у місті, де розташовувалася диспетчерська 103. Через це усі медики переїхали на другу станцію ЕМД. Багато хто там і жив, бо повертатися було нікуди.
– Що я одразу помітила – наші вчорашні студенти-медики подорослішали за лічені дні. Вони мужньо виїжджали на всі виклики під обстрілами, а хто залишався на станції, той готував для всіх колег їжу. Уявляєте, розводили вогнище і варили на цеглі супи, каші і навіть борщ! Іноді я ловила себе на цій дикій думці – надворі ХХІ століття, а ми розводимо багаття і збираємо талу воду, – говорить Катерина Клепалова.
Уже 25 лютого вони забирали до госпіталю військового з судомами. Тоді медики опинилися в епіцентрі ворожого обстрілу, і їм вперше довелося навчитися діям в таких умовах – впасти на землю і за можливості дістатися до найближчого безпечного місця.
– Що мені особисто було найважче? Певно, коли ми виїздили за нашими військовими. Зовсім юні хлопці, молоді чоловіки – всі такі красені, мужні, хоробрі… І коли ти дивишся їм у вічі і як лікар розумієш, що травми несумісні з життям, то серце кров’ю обливається, – додає вона.
У квітні окупанти відступили від Чернігова, й місто починає оживати, але медики екстренки досі не можуть звикнути до виїздів без обстрілів.
Джерело: Всеукраїнська рада реанімації