Леонід на прізвисько Коник – боєць одного з батальйонів тероборони, які сьогодні захищають від російського агресора Харків. До початку війни був простим громадянином України, мав сім’ю, працював водієм.
17 березня 2014 року під час першої хвилі мобілізації він одним з перших прийшов до військкомату, де отримав направлення в окрему механізовану бригаду Холодний Яр на посаду водія.
Разом з побратимами був у гарячих місцях на Сході країни – Авдіївці, шахті Бутівка тощо. Вже там оволодів керуванням БМП.
Звертатися по медичну допомогу вже нікуди: на Луганщині зруйновані майже всі заклади охорони здоров’яБойове хрещення воїна сталося недалеко від населеного пункту Верхня Кринка, поблизу Іловайська. Леонід розповідає, щойно підрозділ прибув на позиції, відразу зазнав нещадного обстрілу ворога з мінометів і артилерії.
Воїн розповідає, що командир вивів тоді своїх підлеглих бродом через річку, про яку не знав ворог. Керувався офіцер картою часів Другої світової війни.
1 лютого 2015 року Леонід разом із побратимами брав участь у боях за шахту Бутівка – цей район був і залишається важливим як для української сторони, так і для окупантів, адже поблизу розташовані кілька важливих транспортних розв’язок.
Того дня українські військові намагалися захопити ділянку вчетверте. І ось уже в кінці вирішальної битви, коли над шахтою був піднятий український стяг, Леоніда наздогнала ворожа снайперська куля. Поранено було верхню частину стегна, була пошкоджена велика кровоносна судина.
– Надати першу допомогу собі я був не в змозі, мабуть, втратив свідомість. Коли побратими доставили мене в лікувальний заклад, крововтрата була така, що кілька разів зупинялося серце. Це диво, що лікарі врятували мені життя, – згадує Коник.
На жаль, наслідки поранення були занадто важкими – медикам довелося ампутувати кінцівку по верхню третину стегна.
Реабілітація тривала 40 днів, а вже на 41-й покалічений, але незламний український воїн здійснив першу поїздку на БМП в новому амплуа – керуючи бойовою машиною за допомогою однієї ноги і милиці.
– Ще коли перебував на лікарняному ліжку, я розмірковував, як мені буде зручно керувати. Милиця стала моєю правою ногою, якою я вичавлюю педаль газу. Тепер з упевненістю можу сказати, що однієї ноги достатньо, щоб впоратися з будь-якою броньованою технікою, – запевняє герой.
…А далі було кілька років мирного життя. За цей час Леонід встиг запустити власну справу, за можливості допомагав українській армії як волонтер. Але вже через кілька днів після повномасштабного вторгнення РФ штурмував місцеві ТЦК і СП з вимогою призвати його.
І для впертого воїна зробили виняток – наразі він бере активну участь в обороні Харківського регіону, виконуючи бойові завдання у складі одного з батальйонів тероборони, і планує боротися з окупантами до перемоги.
Джерело: Армія Inform