Офтальмологи медичного університету в Любліні (Польща) успішно прооперували матір і її двох синів-близнюків після того, як осколки російського снаряда травмували очі всім трьом. Журналісти Фактів ICTV зустрілися з постраждалою жінкою.
…Олена Селіхзянова просить трохи розвернутися від вікна. Незважаючи на похмуру погоду, очам все ще боляче. Та це вже дрібниці. До цього жінка не бачила взагалі нічого. Як і її п’ятирічні сини-близнюки.
– Це сталося 11 березня об 11 годині ранку. Ми знаходилися в будинку. На вулиці було тихо. Снаряд прилетів якось миттєво, незрозуміло звідки. Ми навіть не зрозуміли, що сталося, – згадує Олена.
За її словами, снаряд влучив через вікно кухні. Розбив половину будинку, поранив і її, і дітей. Найбільше дісталося Назару.
– Йому вибуховою хвилею вибило око. Уявіть, яка це сила була. Це було дуже страшно. Обличчя закривавлені у мене, і у дітей. Мені розрізало щоку, вибило зуби. Шия теж вся була розрізана, – згадує жінка.
Постраждалих відвезли до лікарні Сєвєродонецька.
Олена згадує, що найстрашніше було не бачити синів. Спілкуватися і займатися ними доводилося навпомацки.
Гострий дефіцит препаратів: на окупованій Херсонщині назріває гуманітарна криза через відсутність ліківЗ Сєвєродонецька волонтери відвезли сім’ю в Дніпро, потім до Львова і вже після, спеціальною польською швидкою, доставили в Люблін, в одну з найбільших європейських офтальмологічних клінік.
– Я сказав привозити їх терміново! Тому що при таких травмах очей не можна було втрачати часу, – каже завідувач кафедри загальної офтальмології зі служби дитячої офтальмології медичного університету в Любліні, професор Роберт Рейдак.
За його словами, це була комплексна хірургія катаракти. Професор вже вживив спеціальні інтраокулярні лінзи в обидва ока Олени. Хлопчиків оперували його колеги. Одному з них, Назару, будуть встановлювати очний протез.
В цілому медики задоволені результатами і називають порятунок зору всій родині невеликим дивом. Адже якби їх доставили пізніше, вони могли б вже ніколи не побачити одне одного.
І таких чудес тут чимало. З лютого в клініку доставили вже кілька десятків українців, які отримали серйозні травми очей. Всіх тут лікують безкоштовно.
– Говорити про це дуже важко і страшно. Все це перенести… І при цьому вижити. Слава Богу, руки, ноги цілі. А з обличчям потім можна буде щось зробити. Я намагаюся триматися, бо є заради кого, – каже Олена.
Попереду у сім’ї ще довга реабілітація не тільки фізична, а й психологічна. Волонтери вже підшукують їм житло. І Олена з дітьми, звичайно, мріє повернутися додому до рідних, але тільки після того, як звідти піде війна.